Розум (філософія)

Ро́зум (лат. ratio; дав.-гр. ὁ νοῦς) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота, що сприймає інформацію, мислить, навчається, має бажання й емоції, робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Розум характеризує загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання.

Франціско Гойя. «Сон розуму породжує чудовиськ», 1797.
Алегорія Розуму. Центральна фігура базиліки Нотр-Дам-де-Фурв'єр в Ліоні.

У контексті вчення про ноосферу (сферу розумної діяльності), пропонується таке визначення: «Розум — ретранслятор антиентропійного процесу з живої речовини на решту Всесвіту».

Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що має свідомість й здійснює цю діяльність.

На противагу розсудку розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens.

Одна з характеристик розуму — інтелект.

Що в міх утлий лити, що глупого вчити, бо собакам й свиням без потреби злато й срібло, а глупому слова коштовні. Мерця не розсмішити, глупака не навчити.

Моління Данила Заточника[1]

Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити.

Розум у філософії

В традиції рядянської та пост-радянської філософії, включно з українською, поняття розуму не несе такого смислового навантаження, як відповідне поняття mind в англомовній філософії. Онтологічний сенс поняття mind перекладається на поняття свідомість.

У «Філософському словнику» Шинкарука окреме гасло Розум відсутнє, є тільки гасло Розум і розсудок, тобто розум розглядається тільки як одна з двох, вища, властивість мислення. Розум означається як здатність людини не тільки до оперування абстрактними поняттями, а й до творчості, до виходу за межі того відомого, усталеного знання, тоді як розсудок означається як здатність людини виконувати формальні, усталені дії.

Філософські категорії розуму й розсудку сформувались головним чином в роботах філософів епохи Ренесансу. Вони відображають характерні можливості теоретичного мислення. Проте розходження розуму й розсудку, як двох «здібностей душі» намітилось ще в античну епоху: якщо розсудок — зіставлення думок задля відповідних висновків, логічне мислення — це з області пізнання відносного, земного й кінцевого, то сутність розуму полягає у відкритті абсолютного знання, пізнання божественного та бескінечного.

У Миколи Кузанського, Джордано Бруно, Йоганна Гамана, Фрідріха Якобі, Фрідріха Шеллінга та інших склалось уявлення про розум як вищу здатність пізнання. Іммануїл Кант вважав, що основною функцією розсудку є впорядкування явищ у мисленні, тоді як розум намагається пізнати річ у собі, хоча й не досягає своєї цілі. Для Гегеля розсудок тотожний метафізичному мисленню, тоді як розум здатний до діалектики[2]. З точки зору діалектичного-матеріалізму з розсудком пов'язана здатність строго оперувати поняттями, класифікувати факти й явища, формувати логічно-впорядковані системи, тоді як розум, спираючись на розсудок може міркувати творчо, розкривати суть реальності, проводити не тільки аналіз, а й синтез знань.

Фразеологія
  • Брати розумом — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно.
  • Втрачати розум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним.
  • Розум потьмарило — втрачати ясність думки, мислення.
  • Доходити власним розумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь.
  • Не з твоїм розумом — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь.
  • Спа́сти з розуму (зійти з розуму) — збожеволіти.
  • Чи ти (він, вона) сповна розуму? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано.
  • Жити своїм (чужим) розумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань.

Синонімія

Синоніми: Ум, інтелект, здоро́вий глузд, глузд.

Розмовне: толк, мо́зок, голова́ , кебе́та, розсу́док, ро́зсуд рідше, розумі́ння, тя́ма, тя́мка.

Діалектичне: товк, застано́ва.

Див. також

Примітки
  1. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К.: Дніпро, 2001 // Т.1. Х — XV ст. / Передм. О. Сліпушко, В. Яременко; упор. прим. О.Сліпушко. — 632с. — С.343-350 (с.:347)
  2. Генрих Гегель. Собрание сочинений, т. 5, М., 1956. (рос.)

Посилання

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.