Романівка (Ірпінь)

Село Романівка вперше згадується в писемних джерелах у 1506 році. Тут поселив селян архімандрит Києво-Печерського монастиря Никифор Тур. За джерелами, землю монастирю надав ще князь Роман Галицький (1152–1205).

Спочатку поселення називалось Романів Міст. Ця назва трималася до середини XVII ст. (востаннє зустрічається в 1647). Далі називається Романівка.[1]

З 1667 по 1793 роки Романівка є прикордонним селом — по річці Ірпінь тоді проходить кордон між Російською імперією та Польщею.

З джерел за 1846 рік відомо про існування церкви у селі Романів міст.[2] Завдяки французові П'єру де ля Флізу, лікарю з армії Наполеона, що в 1812 році потрапив у полон і оселився в Україні, можна дізнатися, який вигляд мали села Романівка, Мостище та хутір Любка в середині XIX століття. Він склав у 1854-му «Медико-топографічний опис державного майна Київського округу…», де намалював і описав багато сіл і хуторів Київщини.[3]

Відомо, що у 80-ті роки XVIII ст. в селі було 12 хат, 46 казенних людей «чоловічої статі» і один священик при церкві.[4]

1859 року у селі було збудовано дерев'яну кладовищенську Георгіївську церкву, що була приписаною до церкви у Біличах.

За даними XIX ст.: 140 осіб, 19 дворів, каплиця, кузня, 2 постоялих будинки, лавка, 2 водяні млини.[5].

З Романівкою пов’язаний київський епізод польського повстання 1863 р. Вночі з 26 на 27 квітня (8/9 травня за новим стилем) 1863 р. з Києва виступив загін (за деякими даними у 500 повстанців) під командою Володислава Зелінського та колишнього офіцера московських саперів Боровського. Попереду вирушила кавалерія Р. Ольшанського. За цими двома партіями вирушило близько 150 людей майже без озброєння. Згідно повстанськими джерелам не озброєні повстанці, які не мали добрих провідників через ліси, після зникнення їх керівника, більшою частиною повернулися до Києва та були заарештовані. За інформацією з царського архіву, повстанці не встигли переправитися через Ірпінь у с. Романівка (суч. район Ірпеня) довгою та багнистою Романівською греблею, бо на світанку їх наздогнав загін донських козаків. Відбулася збройна сутичка, в які загинув один козак та було поранено кілька (кілька десятків) повстанців. Останні намагалися сховатися в лісі. Їх затримували пізніше у с. Шулявка, лісі Пронівщина, Святошинському бору, Берестейському шосе, с. Біличі та білицьких ланах. Частина повстанців пробиралася не через Романівку, а через Гостомель. За відомостями повстанців в цій сутичці озброєний авангард, атакований донськими козаками, зустрів їх дружним вогнем та відігнавши, рушив в подальший похід за кавалерією Р. Ольшанського. Збірний пункт для всіх посталих був визначений на Бердичівському шосе за милю від Києва. Спаливши міст біля с. Романівки, повстанці затримали погоню та пішли в Бородянку, де зупинилися на відпочинок.[6]

1900 року у казенному селі Романівка налічувався 31 двір, мешкало 249 осіб. У селі була школа грамоти та громадський хлібний магазин (склад). Суспільне болото здавалося у оренду за 25 рублів на рік.[7]

Біля Романівки знаходиться пам'ятка природи «Романівське болото». Також проходять туристичні маршрути, зокрема, «Романівський форпост».

Нині Романівка є житловим районом міста Ірпеня. Через масив проходить автошлях Р30.

• Петропавлівська волость (Київський повіт)

• Романівка на wikimapia.org