Романів Надія Степанівна

У квітні 1942 року у складі похідної групи з бойовими подругами «Анькою» (Анна Прокопович (за чол. Гошовська, Лопатинська) та «Зіркою» (Стефанія Понич) за наказом провідника «Легенди» (Іван Климів) вирушає для підпільної роботи в Східно-Українські землі. Надія приїздить до Києва. Працює зв'язковою Дмитра Мирона «Орлика», займається розповсюдженням оунівських прокламацій. Активно займалася питанням дерусифікації українців. У спогадах писала:

Політику космополітизму більшовики застосували очевидно для досягнення свої початкової мети – русифікації українців. Треба зізнатися, успіхи були вражаючими. Постійне застосування російської мови стало в такій мірі звичкою, що багато українців взагалі не знають своєї мови. Часто можна почути: «Хоч я і українець, але моя рідна мова російська». Руйнівний процес денаціоналізації проявляється, наприклад, в тому, що більшість українців бачать причину своєї біди не в обличчі ворожого і загарбницького російського народу, а в поганому суспільному строї, створеному партійною клікою.

У серпні 1942 у складі слідчої групи під керівництвом Миколи Арсенича займається розслідуванням справи загибелі провідника «Орлика». Результатом розслідування стало викриття двох братів Скузів, агентів Гестапо і НКВД.