Романістика (мовознавство)

Романістика виникла ще у часи Середньовіччя як суміжна гуманітарна дисципліна, що вивчає відносини між класичною латиною та романськими мовами. Інтерес до романістики зріс після появи поезії трубадурів, які використовували для запису пісень окситанську мову. Як наука романістика почала формуватися лише в епоху Відродження, оскільки до цього багато романських мов вважалися лише діалектами, говорами, койне чи ідіомами латини.

Першим філологом-романістом вважається Данте, який сприяв становленню літературної італійської мови (пор. його працю «De vulgari eloquentia» про народну італійську мову). У XIX столітті німецький філолог Фрідріх Крістіан Діц заклав основи сучасного романського порівняльно-історичного мовознавства. З часом сфера романістики розширилася. Тепер вона займається не лише власне романськими мовами, але також вивчає культуру романських народів. Особливий інтерес для романістів становить процес виникнення та еволюції романських мов з латини, сам процес романізації, включаючи субстрат, суперстрат, адстрат, а також класифікація романських мов і діалектів.

У романістиці вирізняють такі області вживання романських мов за часом їхнього поширення, як Romania antiqua (європейські країни, де розмовляють романськими мовами до сьогодні),Romania nova (романськомовні країни Африки й Америки). Колишні романськомовні країни чи області, де сьогодні романські мови не вживаються, називають Romania submersa, це насамперед Велика Британія, Південно-західна Німеччина, Балканський півострів. Основою романських мов була не класична, писемна латина, а пізня розмовна латинська мова, яку традиційно називають народною латиною.

Романістика займається насамперед вивченням таких мов, як французька, італійська, іспанська, португальська (Лузитаністика), румунська, а також менші мови, такі як каталонська, галісійська, окситанська, ретороманська, ладинська, фріульська, сардська. Оскільки розрізнення мов та діалектів не є однозначним, у різних довідкових виданнях називають від 10 до 16 сучасних романських мов. Спірним серед науковців є статус таких мов, як астурійска, арагонська, гасконська та корсиканська, які трактують то як самостійні, то як діалектні варіанти більших мов. Франко-провансальська мова вживається в різних діалектних варіантах, але не має стандартного літературного варіанту. До сфери наукових інтересів романістики відносяться також креольські мови, що виникли на основі романських.

Завдяки спільному походженню романських мов з латини романістика заклала підвалини порівняльно-історичного мовознавства, розробивши методи порівняльного вивчення мов в діахронному та синхронному аспекті. Внаслідок спеціалізації наукових дисциплін науковці доволі рідко розглядають сьогодні всю сукупність романських мов водночас, натомість з'явилися окремі дисципліни романістики, що займаються якоюсь однією національною філологією, наприклад іспаністика (іспанська філологія), лузитаністика (португальська філологія) тощо.

Романістика поділяється на дві головні дисципліни: романське літературознавство та романське мовознавство. Культуру романських народів розглядає романська культурологія.

Романське мовознавство формулює гіпотези про перебіг процесу утворення романської мовної групи, займається типологічним описом спільних і відмінних рис романських мов. До тем романістики належить також вивчення варіативності романських мов (романські діалектологія, стилістика), їхньої структури (морфологія, синтаксис, текст) та історії. Останнім часом з'являється дедалі більше досліджень з романістики, що розвивають гіпотези загального мовознавства, прагматики чи когнітивного мовознавства.

• Слов'янознавство
• Германістика
• Англістика

• Романістика (мовознавство), каталог посилань Open Directory Project. Архівна копія.