Роса

У повітрі завжди є деяка кількість водяної пари. Для заданої температури можна визначити максимальну кількість пари, що може утримуватися в повітрі, і ця кількість зростає з підвищенням температури. З іншого боку, це означає, що для заданої кількості водяної пари в повітрі можна визначити мінімальну температуру, за якої вода утримуватиметься в повітрі. Ця температура називається точкою роси. Якщо температура повітря стає нижчою від точки роси, то відбувається конденсація водяної пари на різних поверхнях. Це відбувається вночі, коли повітря охолоджується і стає перенасиченим водяною парою[1]. Якщо вода конденсується на поверхні землі або бетону, то вона швидко всмоктується, на гідрофобних поверхнях, якими є багато рослин, або на металі, пластику тощо вона може збиратися у краплі та перебувати там тривалий час — це і буде роса.

Кількість роси залежить як від початкової вологості повітря, так і від того, наскільки впала температура.

Залежно від клімату і погоди, роса може випадати як ввечері, так і вночі, і зранку.

Якщо температура падає нижче нуля, то замість роси утворюється іній.

Той самий механізм зумовлює запотівання вікон взимку або крапель у кондиціонерах, проте у цьому випадку зазвичай не вживають слово «роса», а говорять про конденсат[2].

конденсаційний колодязь у Тран-ан-Прованс

У разі значних добових коливань температури за ніч може випадати до 0,5 мм опадів у вигляді роси[3]. У пустелях, де звичайних опадів мало, а завдяки ясному небу земля сильно охолоджується вночі, ця вода є важливою для місцевої флори і фауни[4]. Люди, що опинилися в подібних умовах, також можуть поповнити свої запаси води, збираючи росу — для цього використовують великі шматки брезенту або іншого гідрофобного матеріалу[5]. Для більш тривалого використання будують спеціальні інженерні споруди, конденсаційні колодязі, що можуть постійно генерувати невеликий обсяг води[6].

Павутина при потраплянні на неї води стягується — це явище називається «суперконтракція». Завдяки росі розтягнута комахами павутина поновлює свою форму щоночі[7].

Роса, що випадає на асфальті, підвищує небезпеку дорожнього руху, особливо якщо після цього вона замерзне, перетворившись на ожеледь.

Прилад, яким міряють кількість роси, що випадає за ніч, — росомір. Він складається з металевої пластини або шматка волокнистого матеріалу, наприклад, шерсті або бавовни, і ваг, що заміряють зміни маси. Ці зміни можуть фіксувати протягом ночі або заміряти один раз зранку. Кількість роси визначають у мілілітрах на годину. Іноді масу води не заміряють, а лише візуально оцінюють ступінь намокання матеріалу[8].

Еос розбризкує росу

У багатьох міфо-поетичних традиціях вважається, що все, що приходить із небес, носить священний характер, і в цьому сенсі роса має значення благословенного дарунка неба. Роса — провісник світанку й наближення дня, символізує чистоту, світло, духовне просвітління, божественне Слово, святий дух; солодка роса — це мир і процвітання. Роса пов'язана з ідеєю омолодження та безсмертя, але водночас може уособлювати недовговічність, ефемерність, ілюзію.

У християнській традиції роса — символ Божої благодаті. Це сльоза Богородиці, св. Варвари або й самого Христа: «…дрібний дощик від сліз Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа», — оповідається в «Голубиній книзі». Манна небесна, якою харчувалися сини Ізраїлеві в пустелі, з'явилася з росою.

В українській традиції вважається, що росу щовесни випускає святий Юрій, відмикаючи небо ключами. Юрій — покровитель хліборобства.

У багатьох повір'ях згадується про цілющу силу роси. Народна медицина розрізняє ранкову, нічну і вечірню росу, приписуючи їм різні властивості. Вважається також, що «сила» роси змінюється залежно від фази Місяця. Особливо цілющою вважається роса, зібрана на світанку в день святого Юрія[9]. Росу пропонують вживати як внутрішньо, так і зовнішньо (обертання змоченими в росі тканинами)[10].

Вмивання росою як магічна практика згадується у багатьох казках. Ритуал вмивання росою є традиційним для святкування Івана Купала[11]. Подібні обряди проводили кельтські дівчата на белтейн (1 травня)[12], а у Литві — на Йонінес, який і сам іноді називають святом Роси[13].

У давньогрецькій міфології росу розбризкувала богиня світанку Еос. Саму її іноді зображували з карафами, наповненими росою[14].

В юдаїзмі роса уособлює Боже благословення. Особлива роса воскресіння зберігається на небесах і може повертати померлих до життя[15].

У даосизмі люди, що досягли безсмертя, перестають харчуватися звичайною їжею і споживають лише повітря та росу[16].

У японській поезії роса — символ скороминучості. «Розтаяти з росою» — синонім смерті[17].

У подібному значенні роса згадується у першому куплеті Державного Гімну України:

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

• Роса /Академічний тлумачний словник української мови/

• Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. — К.: Орфей, 2002. — 448 с.
• Качатися по землі // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 616. — 1000 екз.
• Роса // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1631-1633. — 1000 екз.

• OPUR (International Organisation for Dew Utilization)
• International Conference on Fog, Fog Collection and Dew