Російсько-чукотські війни (1641—1778)

Усі походи на Чукотку в 1730-1740-х роках мали суто каральний характер. Росіяни проявляли невиправдану жорстокість щодо чукчів. Підкорювачі Сибіру постійно проявляли підступ. Так сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх убив.

А Дмитро Павлуцький так свідчив про свій похід 1731 року:

«9 травня дійшли до першої юрти чукчів, сидячих близько того моря, в якій чукчів побили… Угледіли від того місця неподалік… одну юрту і чукчів, що були в ній, побили… І дійшли до їхнього чукотського острожку… і в тому острозі було юрт до восьми, які розорили і спалили».[1]

Анадирські козаки також підтверджували крайню жорстокість Павлуцького: «Чукчів, не закликаючи в підданство, побив до смерті». Часто чукчі чинили самогубство всією сім'єю, щоб не вмерти від рук завойовників.[1]

Павлуцький діяв виключно за допомогою придушення і залякування. Після такого досвіду стосунків з росіянами довіра до них була підірвана на довгі роки.[1]

У результаті цієї війни цілі народності були в буквальному сенсі слова стерті з лиця землі.[2]

У квітні — червні 1702 року російські козаки і союзні їм юкагіри і коряки на чолі з Олексієм Чудіновим здійснили рейд проти чукчів з метою підкорити тубільців. Московити завдали чукчам значні втрати, але серйозних стратегічних успіхів не досягли і під натиском противника були змушені відступити із заселених чукчами територій.

Озброєний чукча. Малюнок Лоґґіна Хоріса, 1816

1727 р. Сенат Російської імперії і Верховна таємна рада ухвалили рішення про підпорядкування російській владі народів крайнього північного сходу Сибіру, Камчатки і Чукотки. На Охотське узбережжя вислали військову експедицію. Так звана Анадирська партія налічувала 400 вояків і козаків, кілька моряків і кораблебудівників, озброєних артилерією, боєприпасами, будівельними та морськими інструментами. Очолили її капітан Тобольського драгунського полку Дмитро Павлуцький і козачий голова якутського гарнізону Афанасій Шестаков. Проте між завойовниками стався розбрат і військо розділилось на два загони.[3]

1729 Шестаков із загоном, що складався з козаків і ясачних якутів, тунгусів і коряків відправився в Охотськ, а звідти до Тауйського острогу. Він прагнув підкорити немирних коряків, що мешкали в північній частині Охотського узбережжя, а потім сухим шляхом рушити до Анадира.

14 березня 1730 на річці Егач (Шестаковка) сталась битва між російським військом і чукотськими загонами. Росіяни були вщент розбиті двома тисячами чукчів. У бою загинули 10 козаків і 18 їхніх союзників, решта розбіглась. Сам Шестаков був важко поранений стрілою в горло і зрештою убитий.[1]

Чукотський каяк, мал.1880

Спочатку Сенат закликав підкоряти тубільців мирним шляхом й умовляти їх «у підданство добровільно і ласкою», але завойовники застосували силу. Чукчі відповіли їм тим же. І хоча тубільці мали примітивну зброю (стріли і списи), вони досягли значних успіхів у війні з озброєним мушкетами і шаблями противником.

Дізнавшись про війну, Сенат 1742 року видав указ: «на тих немирних чукчів військовою озброєною рукою наступати, викорінити зовсім». Тих, хто здався, наказувалося «з їхніх осель вивести і надалі для безпеки розпорошити в Якутському відомстві у різних острогах і місцях».[1]

У 1744–1746 роках Дмитро Павлуцький, півищений до чина майора, з командою в 400—650 солдатів, козаків і ясачних юкагірів і коряків здійснив три походи на Чукотський півострів. Чукчі у цих битвах зазнали серйозних втрат. Проте після поразок тубільці перейшли до партизанських дій.

14 березня 1747 року в битві на річці Орловій поблизу Анадира чукчі розгромили вщент загін Павлуцького.[4] З російської сторони в битві загинули сам майор, 40 козаків і 11 коряків. До того ж чукчі захопили оленів Анадирського гарнізону, зброю, боєприпаси та спорядження, зокрема одну гармату і прапор.[5] Цей розгром справив приголомшливе враження на російську владу. Сенат і Сибірський приказ спішно ухвалили рішення про перекидання в Анадир додаткових військ.[6]

Чукотка на мапі «Новий опис Азії» (1610)