Чукчі

Чисельність за даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 15767 чоловік. Живуть в Чукотському АО (11,9 тис. чол.), живуть також на півночі колишнього Коряцького АО (1,5 тис. чол.) і в Нижньо-колимському районі Якутії (1,3 тисяч чоловік).

Чисельність та розселення чукчів у Російській імперії/СРСР/Росії

Розселення корінних народів Чукотки

Етнічна мапа (бл. 1900 р.) Сибіру з територією розселення чукчів у XVI ст. до експансії Російської держави.

Сучасна етногенетична схема дозволяє вважати чукчів аборигенами континентальної Чукотки. Їхні предки сформувалися тут на рубежі IV — III тис. до н. е. Основу матеріальної культури цього населення склало полювання дикого оленя, в достатньо стабільних природно-кліматичних умовах, що проіснували тут до кінця XVII — початку XVIII ст.[1]

У XVII ст. чукчі вперше зіткнулись із росіянами, з якими вони потім вели війни протягом 150 років. 1644 року козак Стадухін заснував Нижньоколимський остріг, він також перший повідомив про них в Якутськ. Чукчі, що кочували тоді як на схід, так і на захід від річки Колими, після кровопролитної боротьби остаточно полишили лівий берег Колими, відтіснивши при своєму відступі ескімоське плем'я мамаллів з узбережжя Північного Льодовитого океану до Берингового моря. З тих пір протягом більш ніж ста років не припинялися криваві зіткнення між росіянами і чукчами, території контролю яких розмежовувались по річці Колимі на заході і Анадир'ю на півдні, з боку Приамурського краю.

Морські звіробої

У 1770 році після невдалої кампанії керівника російського військового загону Шестакова Анадирський остріг, що слугував центром боротьби з чукчами, був знищений і його команда переведена в Нижньоколимськ. Після цього чукчі стали менш вороже ставитись до росіян і поступово почали вступати з ними в торгові відносини. У 1775 р. на річці Ангарці, притоці Великого Анюя, була збудована Ангарська фортеця, де під охороною козаків, відбувався щорічний ярмарок для мінової торгівлі з чукчами.

З 1848 року ярмарок був перенесений в Анюйську фортецю (за 250 кілометрів від Ніжньоколимська, на березі Малого Анюя). До першої половини XIX століття, коли європейські товари доставлялися на територію чукчів єдиним сухопутним шляхом через Якутськ, Анюйський ярмарок мав обороти на сотні тисяч рублів. Чукчі на продаж привозили не тільки звичні продукти їхнього власного мисливства (одяг з оленячого хутра, оленячі шкури, живі олені, тюленячі шкури, китовий вус, шкури білих ведмедів), але й найдорожчі хутра (бобрів, куниць, чорних лисиць, блакитних песців), які так звані носові чукчі вимінювали на тютюн у мешканців берегів Берингового моря і північно-західного узбережжя Америки. В 1880-ті роки торгівля хутром починає вестись через морські комунікації, з переважно американськими китоловами і купцями. Це викликало падіння значення сухопутних торгових шляхів та призвело до занепаду Анюйського ярмарку, який під кінець XIX ст. обслуговував вже лише потреби місцевого колимського торгу.

Розмовляють на чукотській мові чукотсько-камчатської сім'ї. Поширена також російська мова (вільно володіють 61,3 % чукчів, вважають рідною — 28,3 %). Писемність на чукотській мові створена в 1931 р. на основі латиниці, а в 1936 р. — на основі кирилиці. Чукотська мова викладається в школах, нею ведуться радіо- і телепередачі, в Магадані видається література. З 1990-х років проблемами відродження традиційної культури чукчів займається Асоціація народів Чукотки.

Різьба по моржевому бивню, 1940-ві роки.

Фольклор і міфологія чукчів дуже багаті і різноманітні та мають багато спільного з творчістю американських народів та інших палеоазіатів. Чукотська мова дуже багата як словами, так і формами, в ній досить чітко простежується гармонія звуків. Фонетика дуже важка для європейців. Чукчі, особливо приморські, прославилися своїми скульптурними і різьбленими зображеннями з кісток тварин, що вражають своєю відповідністю до природних, сміливістю поз і штрихів, що нагадують чудові кісткові зображення палеолітичного періоду. У селищі Уелен розташована відома на весь світ косторізна майстерня.

• Теневіль — перший творець чукотської писемності.
• Кимитваль Антоніна Олександрівна — видатна чукотська поетеса.
• Ритхеу Юрій Сергійович — всесвітньовідомий чукотський письменник.

• Російсько-чукотські війни (1641—1778)

• http://www.nsu.ru/ip/chukch.php(рос.) Архівовано 30 серпня 2007 у Wayback Machine.
• Сучасний стан чукотського народу(рос.)
• Граматика чукотської мови(рос.)
• Чукотка: чудовий і суворий край(рос.)
• Про чукотські війни(рос.)
• Про російське підкорення народів Чукотки. «Сибірська заїмка»(рос.)
• Російський етнографічний музей(рос.)
• Коротка інформація про чукчів, кілька чукотських казок(укр.)

• В. Г. Богораз, «Отчет об исследовании Ч. Колымского края» (оттиск из «Известий Восточно-Сибирского Отд. Императорского Русского Географического Общества» за 1899 г., т. XXX, вып. I);(рос.)
• В. Г. Богораз, «Очерк материального быта оленных Ч.» (СПб., 1901, «Сборник Музея Антропологии и Этнографии», вып. II);(рос.)
• В. Г. Богораз, «Образцы народной словесности Ч.» (тексты с переводом и пересказы, СПб.);(рос.)
• В. Йохельсон, «Заметки о населении Якутской области» («Живая Старина», вып. II, 1895);(рос.)
• Путешествия Норденшельда, барона Майделя, Биллингса и др.(рос.)
• Сказки и мифы народов Чукотки и Камчатки. М. 1980(?).(рос.)
• Фридрих И. История письма. М. 2004.(рос.)