Ротійці

У межах провінції Східна Південно-Східна Нуса ротійці в 2010 році налічували 232 104 особи (4,97 % населення провінції)[1]. Офіційна статистика Індонезії зараховує їх до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[1].

Говорять ротійською мовою, що належить до тиморської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов.

Ротійська мова поділяється на діалекти оенале, дела, денгка, лелайн, ті, баа, лоле, терману, кека-талае, бокай, корбафо, леленук, діу, білба, ланду, рікоу, оепао, які відповідають 18 ротійським князівствам. Частина з цих діалектів виділяються як окремі мови[2]. Діалект терману, поширений у центральній частині острова, отримав певне поширення як лінгва франка. Крім того, ротійська мова має наддіалектну форму, що виконує роль ритуальної, поетичної або високої мови.

Поширена також індонезійська мова.

Генеалогічні легенди ротійців говорять про прибуття їх предків на острів Роті в часи імперії Мaджапагіт (кінець XIII—XVI ст.). Міграція йшла з півночі окремими групами через острів Тимор. На Роті склалося 18 князівств (нусак): Оенале, Лела, Денгка, Лелайн, Ті, Баа, Лоле, Терману, Кека, Талае, Бокай, Корбафо, Леленук, Діу, Білба, Ланду, Рікоу, Оепао. Кожне мало свої літописи, пов'язані з власними правлячими династіями. До 1662 року Голландська Ост-Індійська компанія підписала угоди з дванадцятьма з них. Ротійські князівства мали статус автономних держав до середини XX ст.

У кінці XIX — на початку XX ст. ротійці заснували поселення на Тиморі.

До 1969 року Індонезія інтегрувала Роті до загальнодержавної адміністративної системи, включивши колишні князівства до складу новоутворених районів (індонез. Kecamatan).

Вже в XIX ст. ротійці активно доєдналися до системи шкільної освіти, й це дало їм освітню перевагу в східній Індонезії, а також стимулювало міграцію в інші регіони країни. Сьогодні ротійці на всіх рівнях беруть активну участь у національному житті індонезійського суспільства.

Традиційна ротійська хата.

Традиційні поселення ротійців купчасті, розташовані на схилах гір й оточені кам'яними стінами. Хати прямокутні в плані, вони мали каркасно-стовпову конструкцію, а критий соломою дах майже сягав землі. Хата поділялася на чоловічу та жіночу половини. Їжу готували в окремій споруді із соломи, що стояла поруч.

У 1970-і роки традиційне житло замінили прямокутні хати, що стоять на землі. Нові села мають лінійне планування. Через брак деревини для будівництва тепер використовуються цемент і камінь.

Основне традиційне заняття — ручне підсічно-вогневе землеробство. Вирощують рис, кукурудзу, просо, сорго, бульби, бобові, гарбузи, арахіс, перець, кунжут, огірки, цибулю, часник, каву, банани, папаю, хлібне дерево, джекфрут, джерук, манго, кокоси, тютюн, бавовник, бетель, ареку. Важливе місце в господарстві ротійців займає лонтарова пальма (Borassus flabellifer). Видобувають саго.

Традиційно основними продовольчими культурами були суходільний рис, просо та сорго. За останні сто років стали переважати вологий рис та кукурудза.

Хоча ділянки рису перебувають в індивідуальному володінні, висаджують його та збирають врожай колективно. При обробці вологих рисових полів виганяють на них буйволів.

На ротійському базарі.

Розводять кіз, овець, свиней, курей, в заможних господарствах — коней, буйволів. Займаються прибережним і річковим рибальством. Полювання обмежується дрібними птахами, іноді оленями та здичавілими домашніми свинями. Збирають мед, гриби, водорості, агар-агар.

Розвинені ткацтво, гончарство, плетіння. Займаються дрібною торгівлею; велика торгівля перебуває в руках китайців та мусульман. Існує інтенсивна торгівля між Роті та містом Купанг на острові Тимор.

Багато ротійців працює в державному апараті.

Шляхетні ротійці в традиційних капелюхах (архівне фото).

Традиційний одяг — каїн (шматок тканини, обмотаний навколо тіла у вигляді спідниці), кофти, сорочки. Специфічним одягом є місцеві солом'яні брилі.

Їжа переважно рослинна: каші та бульби з гострими приправами та рибою. М'ясо їдять на свята. Щоденно п'ють солодкий сік лонтарової пальми, розбавлений водою. Цей сік є також є основним інгредієнтом при приготуванні тістечок, тортів, слабких та міцних алкогольних напоїв.

Населення кожного ротійського князівства поділяється на декілька патрилінійних родових груп (лео), які водночас є його політичними одиницями. Лео поділяються на роди (тейк), а ті на менші групи — бобонгік. Жодна з родових груп не обмежується певною територією, лише бобонгік зазвичай живуть в одному селі й складаються з індивідуальних домогосподарств (урна).

Ротійське суспільство є патріархальним: молоді йдуть жити в сім'ю чоловіка, діти належать до роду свого батька, сини успадковують майно. Проте є й виключення: якщо чоловік не виплатив викуп за свою дружину, діти в цій сім'ї належать до роду матері.

Родинна термінологія ротійців має свої особливості: брат батька відрізняється від брата матері, так само як сестра батька від сестри матері, рідні та двоюрідні брати та сестри класифікуються за віком.

Сім'я нуклеарна. Ротійські тейки є екзогамними, але це правило не стосується лео. Шлюби між близькими родичами заборонені. Багатоженство дозволене і є нормою в заможних і шляхетних родинах. Левірат, сорорат і усиновлення є надзвичайно рідкісними. Молодший син після одруження залишається жити з батьками. Решта дітей, створивши власні сім'ї, мають покинути батьківську хату. Таким чином, нуклеарна сім'я у ротійців складається з чоловіка, дружини, їх неодружених дітей та наймолодшого сина і його дружини.

Старший син успадковує батьківське право представляти сім'ю на родинних церемоніях і успадковує всі його титули; наймолодший син успадковує хату. Інше майно ділять порівну між усіма синами. Дочки можуть успадкувати лише тоді, коли у сім'ї відсутній чоловік-спадкоємець.

Традиційно кожне ротійське князівство очолював правитель чоловіків (манек), який водночас був і правителем жінок (фетор). Двір складався з виборної шляхти, яка в ідеалі представляла кожну родову групу, що складали князівство. Крім того, кожне князівство мало верховного суддю (дае-лангак), який був визнаним знавцем звичаєвого права і в деяких випадках міг навіть скасовувати рішення князя. Після ліквідації князівств у 1970-х роках судова влада перейшла до керівників сіл. Значна частина ротійських традиційних структур зберігається й досі, але вони набули сучасних форм.

За релігією більшість ротійців - християни, переважно протестанти, але зберігаються також традиційні вірування, в основі яких лежить культ предків.

• А. А. Бернова. Ротийцы. Народы и религии мира: Энциклопедия. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 433. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
• Rotinese. World Culture Encyclopedia (англ.)

• James J. Fox. Remembering and Recreating Origins: The Transformation of a Tradition of Canonical Parallelism among the Rotenese of Eastern Indonesia. Oral Tradition, 31/2 (2017): 233—258 ISSN 0883-5365 (англ.)