Тетуми

Живуть у центральних районах острова Тимор. У межах Індонезії це округи Белу (індонез. Kabupaten Belu) та Малака (індонез. Kabupaten Malaka) провінції Східна Південно-Східна Нуса. У Східному Тиморі є два відокремлені ареали поширення мови тетум: західний — біля кордону з індонезійською частиною острова (райони Бобонару, Кова-Ліма, Айнару) та східний — далі на схід, на південному узбережжі острова (райони Мануфагі, Манатуту, Вікеке). Крім того, мовою тетум говорить значна частина населення в центральних районах країни, особливо біля її столиці Ділі.

За переписом населення Східного Тимору 2015 року, у цій країні проживало 432 766 тетумів (найбільший народ країни, 36,7 % її населення), у тому числі 361 027 носіїв мови тетум-праса, 71 418 носіїв мови тетум-терик та 321 носій діалекту нанаек[1]. Тетум-праса — мова переважно міського населення, найбільше її носіїв проживає в районі Ділі — 227 297 осіб (82,5 % населення), значні групи проживають також в районах Ермера — 23 701 особа (18,9 %), Бобонару — 22 508 осіб (23,2 %), Айнару — 18 261 особа (29,0 %), Баукау — 15 937 осіб (13,0 %), Айлеу — 14 262 особи (29,2 %), Мануфагі — 14 216 осіб (26,5 %) та Ликіса — 11 679 осіб (16,3 %)[1]. Носії мови тетум-терик живуть у районах Кова-Ліма — 25 925 осіб (39,7 %), Вікеке — 19 328 осіб (25,4 %), Мануфагі — 13 294 особи (24,8 %) та ін.[1]

В Індонезії офіційна статистика зараховує тетумів до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[2]. В їхньому складі на території провінції Східна Південно-Східна Нуса проживало 246 567 осіб східно-тиморського походження[2], більшість із яких є етнічними тетумами.

Говорять тетумською мовою, що належить до тиморської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов. Вона розпадається не декілька діалектів: північний, південний, східний[3], тетум-ділі (тетум-праса)[4]. Тетум-праса, креолізована форма тетумської мови, що зазнала значного впливу з боку португальської та мамбайської мов[4], є другою, поряд із португальською, офіційною мовою Східного Тимору. Писемність на основі латинської абетки.

Поширені також португальська та індонезійська мови.

Предки тетумів з'явилися на острові Тимор у XIV—XV ст. Усна традиція виводить їх з континентальної Південно-Східної Азії, але лінгвістичні дані вказують на їх походження з острова Сулавесі. Спочатку вони заснували князівство Вегалі на південному узбережжі центрального Тимору (зараз ці землі перебувають у складі Індонезії). Тоді річкою Куга (порт. Ribeira Cuha) і далі тетуми поширилися у внутрішні райони острова, відтісняючи місцеве населення.

У період індонезійської окупації Східного Тимору (1975—1999) індонезійський уряд проводив акції насильницького переселення місцевих народів, в результаті значна частина східнотиморських тетумів стала біженцями на території західного Тимору.

Тетумські хати.

Поселення тетумів купчасті, їх планування залежить від характеру місцевості. Зазвичай хати групуються навколо відкритого майданчика. Житло прямокутне в плані, його ставлять на палях.

Їжа переважно рослинна.

Одяг є типовим для індонезійських народів.

Основне заняття — ручне перелогове землеробство. Вирощують кукурудзу, рис (суходільний у горах і вологий на рівнинах), сорго, пшеницю, ямс, картоплю, бобові, різноманітні овочі. Набір сільськогосподарських культур залежить від рельєфу та клімату конкретної місцевості.

Тримають свиней, а також буйволів, кіз, курей. Кожне домогосподарство має фруктовий сад. Збиральництво, лісові промисли, мисливство, рибальство мають допоміжне значення.

Розвинені ковальство, ткацтво, виготовлення мотузок, кошиків, контейнерів, циновок, ручної кераміки. Художня майстерність тетумів виявляється у виготовленні та фарбуванні тканин, різбленні, гравіюванні.

Західні групи тетумів матрилінійні й матрилокальні, а східні — патрилінійні й патрилокальні.

Зберігаються сільські громади, що складаються з окремих домогосподарств. Домогосподарство утворюють батько, мати, їх неодружені діти, а ще нерідко різні родичі.

Традиційно тетумське суспільство мало ієрархічну структуру, на вершині якої знаходились члени королівської родини, далі йшли аристократи, нижче стояли простолюдини, а на самому дні розташовувались раби.

Релігія тетумів — католицтво, але зберігаються пережитки традиційних вірувань.

Тетуми мали верховного бога-чоловіка, який пов'язується з небом, та верховну богиню-жінку, пов'язану із землею. Ці божества контрастували й взаємно доповнювали один одного як батько-небо та мати-земля. Крім того, тетуми вірять в існування різних духів природи, духів нещодавно померлих людей (кламар-мате), а також привидів предків (мате-біан). Кламар-мате — це злі духи, які можуть завдати шкоди родичам померлого. Мате-біан можуть бути добрими і злими, вони здійснюють постійний вплив на життя людей. Щоб заручитися підтримкою духів, люди приносять їм жертви й дотримуються харчових табу.

Духи природи поділяються на духів родючості (кламар), які контролюють родючість рослин і тварин, та духів місцевості: райнаїн («володарі землі») та венаїн («володарі води»). Діяльність духів місцевості подібні до діяльності привидів предків. Існують у тетумів також буан — наполовину люди, наполовину духи.

Родові групи мають спеціальних осіб, які відповідають за проведення традиційних церемоній. Крім того, у тетумів є шамани матан-доок, які займаються гаданням та лікуванням людей.

• Tetum. Encyclopedia of World Cultures Supplement (англ.)
• А. А. Бернова. Тетумы. Народы и религии мира: Энциклопедия. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 527. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
• Tetum. World Culture Encyclopedia (англ.)

• B. A. G. Vroklage. Ethnographie der belu in Zentral-Timor, Teil 2. Leiden: E. J. Brill, 1953 (нім.)