Рубчаківна Надія Іванівна

Рубчаківна (Гура) Надія Іванівна (* 6 травня 1905, Галичина — † 12 березня 1975, Чикаго) — українська актриса, співачка. Відома за виступами в театрі «Українська бесіда». Наймолодша донька Івана Рубчака і Катерини Рубчакової. Дружина лікаря Гури Дениса-Романа (1902–1974).[1]

Рубчаківна Надія Іванівна
Псевдо Надія Рубчак-Гура, Nadia Hura
Народилася 6 травня 1905(1905-05-06)
Галичина
Померла 12 березня 1975(1975-03-12) (69 років)
Чикаго
Національність українка
Діяльність співачка, драматична актриса
Відома завдяки за виступами в театрі «Українська бесіда»
Батько Іван Рубчак
Мати Катерина Рубчакова
Родичі сестри Ольга і Ярослава (актриси)
У шлюбі з лікар Гура Денис-Роман
Діти Донька Дана і син Зенон

Життєпис
Дитинство

Народилась 6 травня 1905 у сім'ї видатних діячів української культури Івана Рубчака і Катерини Рубчакової. Зі своїми старшими сестрами Ярославою і Олею, а також з дітьми інших акторів театру «Української бесіди» навчалась у школі, не бачачи батьків по десять місяців на рік. Канікули були для дітей акторів святом, оскільки вони могли їздити до батьків, які перебували на гастролях. Там вони за підтримки батьків і їх друзів (серед яких був Лесь Курбас) ставили спектаклі. Про один з таких епізодів під час гастролей у Ходорові її старша сестра Ярослава згадувала у своїх спогадах 1973 року.[2]

В Театрі товариства «Українська бесіда»

Дві доньки Івана Рубчака — Ярослава Барничева і Надя Рубчаківна — починали свою сценічну кар'єру в Українській бесіді під керівництвом режисера Олександра Загарова. За словами театрального критика Валеріана Ревуцького: «Особливо Надя Рубчаківна виявляла великий сценічний хист, одідичений по мамі»[3], видатній актрисі Катерині Рубчаковій.

О. Загаров на сцені Української бесіди у Львові здійснив постановку комедії «Панна Мара», прем'єра якої відбулася 10 жовтня 1923. Сценічна історія цього драматичного твору В. Винниченка розпочалась «з дебютом Надії Рубчаківни, яка успішно зіграла роль розбещеної екзальтованої поміщицької доньки Мари».[4]

А ось в комедії «Міс Гоббс» (Джером К. Джером), за словами критика, О. Голіцинська в ролі Бесси і Н. Рубчаківна в ролі Мілісент «недоречно розпочали виставу плаксивими голосами і плакали… не як американські міс, а як українські горлиці з „Жарту життя“…».[5]

В останній поставі Олександра Загарова на галицькій сцені («Отело» В. Шекспіра) Надія Рубчаківна грала Дездемону.[6] Про її гру критик писав, що в цій ролі Надія Рубчаківна «створила гарний образ невинної жінки.»[7] А ось інший відгук: "Образ Дездемони Н. Рубчаківна почала доволі пасивно: «… тиха, лагідна, безмежно любляча і … неймовірно красива». І тільки у фінальній мізансцені — на смертному одрі — з участю О. Загарова, актрисі вдалось виявити «багато драматичної експресії».[5]

Особисте життя, еміграція

У 1929 році вийшла заміж за д-ра Романа Гуру, відомого на Галичині лікаря і в минулому бійця Української Галицької Армії, випускника Львівського університету. Подружжя проживало у Рава-Руській, де Роман працював лікарем.[1]

З 1944 року подружжя Романа і Надії — в еміграції: спочатку у Австрії, а згодом у Німеччині. Там Роман працював лікарем у таборах для переміщених осіб.[1] 21 липня 1949 року родина Гурів (Денис-Роман, Надія і їхні діти Дана і Зенон) прибула в Нью-Йорк (США). Жили спочатку у Філадельфії, згодом в Чикаго, де Роман Гура пройшов медичний тренінг. 26 листопада 1950 родина переїхала в Південну Дакоту, де Роман займався приватною практикою у місті Ігл Баті (Eagle Butte). З 1956 — у Говарді. Одночасно він працював у відділі індіанських справ, надавав медичну опіку дакотським індіанам, був також довголітнім медичним консультантом у таборово-військовій комісії.[8]

Їхні діти теж мали відношення до медицини. Син Зенон як і батько став лікарем, закінчивши Національний автономний університет Мексики, а чоловік їхньої доньки Дани працював лікарем в Лонг-Айленді.

Денис-Роман помер 15 листопада 1974 року.

Надія Рубчак-Гура пішла з життя 12 березня 1975 року в Чикаго (Іллінойс, США). Похована на цвинтарі Св. о. Миколая.[9]

Ролі

Серед ролей в Театрі Української Бесіди:[5]

Примітки
  1. Павло Пундій. Українські лікарі: естафета поколінь національного відродження. — НТШ, 1994. — с. 67
  2. Ярослава Барнич. Дар дітей акторів для НТШ // Свобода. 23 лютого 1973
  3. Ревуцький Валеріян. В орбіті світового театру. — М. П. Коць, 1995. — с.104-105
  4. Василь Андрійцьо. Олександр Загаров — директор і мистецький керівник Руського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді (1923—1925 рр.) — с. 233
  5. Олена Бонковська. Львівський театр «Українська бесіда»: 1915–1924. — Літопис, 2003, — с. 155, 163, 189–190, 208
  6. Лужницький Григор Леонід. Український театр. Наукові праці, статті, рецензії: Збірник праць у 2 томах. — Львів: 2004. — с. 265
  7. Жовтень: орган спілки радянських письменників України. 1989. ч. 1-6. — с. 83
  8. Howard Doctor Honored For Community Service // The Daily Republic from Mitchell, South Dakota. — Monday, July 17, 1972 — Page 14
  9. Надія Рубчак-Гура. Некролог // Свобода, 15.03.1975, № 51

Посилання
  • Праці театрознавчої комісії. — т. 254. — НТШ, 2007 — с. 269
  • Ukraine: a concise encyclopedia. Volodymyr Kubiyovych. — 1971. — p. 646
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.