Рубчаківна Ярослава Іванівна

Народилась 1900 року в Чорткові в сім'ї видатних діячів української культури Івана Рубчака і Катерини Рубчакової. Зі своїми молодшими сестрами Олею і Надією, а також з дітьми інших акторів театру «Руська бесіда» навчалась у школі, не бачачи батьків по десять місяців на рік. Канікули були для дітей акторів святом, оскільки вони могли їздити до батьків, які перебували на гастролях. Там вони за підтримки батьків і їх друзів (серед яких був Лесько Курбас) ставили спектаклі, а Ярослава ще й була режисером таких вистав. Про один з таких епізодів під час гастролей у Ходорові Ярослава Іванівна згадувала у своїх спогадах 1973 року.[2]

Вже після смерті матері Ярослава Рубчаківна стала провідною актрисою Львівського театру «Руська бесіда» (з 1922 до 1925).[3] З цим театром виступала також на Тернопільщині.

В останній поставі Олександра Загарова на галицькій сцені («Отело» В. Шекспіра) грала Емілію, а її молодша сестра Надія Рубчаківна грала Дездемону.[4]

Під час роботи у Львові вийшла заміж за диригента «Руської бесіди» Ярослава Барнича.

З 1925 до 1928 — в Ужгородському театрі, в якому її чоловік працював музичним керівником і диригентом.

з 1929 до 1939 вела аматорські театри у Самборі і Станіславові. До Самбора в аматорський театр запрошувала також професійних акторів. Як співачка і декламаторка виступала на концертах товариства «Боян». Ярослав Барнич вчителював у цих містах, а з 1939 працював диригентом Станіславівського муздрамтеатру.

В роки німецької окупації подружжя мешкало у Львові, де Ярослав обіймав посаду диригента Львівської опери.

Згодом в еміграції — Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949). В США проживали спочатку у Філадельфії, згодом у Лорейні, а пізніше в Клівленді (штат Огайо). У 1951–1966 Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка у Клівленді. Ярослава була активісткою УНС, вчителювала в Школі українознавства.[5], як активістка УНС пропонувала створити Театральну студію.[6]

14 березня 1965 як режисер Ярослава Іванівна поставила оперу Миколи Аркаса «Катерина», яка відбулася з ініціативи й за підтримки хору імені Т. Шевченка та його керівника Ярослава Барнича.[7]

У 1973 році дала інтерв'ю газеті «Свобода», в якому згадувала про дитячі роки в Україні.[2] Спогади сповнені любов'ю і тугою за батьківщиною:

Моя молодша сестра Ольга, вдова по визначному акторові Гнаті Юрі, живе з сином у Києві. Я з наймолодшою сестрою Надею nepeбуваємо в Америці. Згадую тепер не раз нашу народну пісню: «Ой верніться, літа молодії, хоч до мене в гості!».

Пішла з життя 29 березня 1980 року в Клівленді (Огайо, США). Похована 2 квітня 1980 на цвинтарі святих Петра і Павла в Пармі.[8]

• Фотографія Ярослави Барнич 1960 року у статті про її чоловіка — «Справжнього автора „Гуцулки Ксені“ повернуто із забуття»
• Ярослава Рубчаківна // Визначні постатті Тернопілля: біографічний збірник. — К.: Дніпро, 2003. — С. 165
• П. Медведик. Рубчаківна Ярослава // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 202.
• Борис Мірус. Спогади артиста. «Друзі про нього». — Тернопіль. — 2000. — С. 174.
• Барнич, Ярослава. Як творилась нова українська оперета // Наш театр: книга діячів українського театрального мистецтва. 1915–1975. Т. 1 / за ред.: Г. Лужницького, Л. Полтави. — Нью-Йорк ; Париж ; Сідней: ОМУС, 1975. — 848 c.