Рьокан (готель)

Походження місць відпочинку під час подорожі датується періодом Нари з так званою фусея (яп. 伏屋), скромним будинком відпочинку, де можна було зупинитися безкоштовного. У ті часи подорожі були небезпечні, оскільки люди не мали притулку вночі. З цієї причини група буддистських ченців почала будувати мости та дороги в місцях небезпечного руху і пристосовувати ці місця для розміщення мандрівників. Протягом періоду Хейан місцями відпочинку паломників були храми (пізніше названі шукубо (яп. 宿 駅), "житло в храмі") та великі будинки, що належали аристократії[4].

Пізніше, в період Камакури, виникло кічин-ядо (яп. 木賃宿), прості місця відпочинку, де платили лише за вартість деревини, яку використали для обігріву та приготування їжі для мандрівника. З часом були створені як хатаґо (яп. 旅籠) та хонджін (яп. 本陣), які послужили основою для створення рьокана[4].

Рьокан офіційно з’явився в 1750 році в середині періоду Едо, в результаті великого транзиту людей через Токайдо, японський регіон, розташований на південному узбережжі Хонсю, головну транспортна магістраль між Едо та Кіото. Попит на житло вимагав розвитку "готельної культури", що відображається в архітектурі та характеристиках типового японського житла, починаючи з періоду Хейан і донині[5].

Типовий рьокан має відносно великий передпокій, з диванами та стільцями, де гості можуть сидіти та спілкуватися; у модернізованому рьокані часто в залі також є телевізор. Кімнати для гостей побудовані традиційними японськими методами: підлога з татамі, а двері — розсувні, фусума (яп. 襖). Навіть якщо готель використовує звичайні двері для безпеки, вони, як правило, відкриваються у невелику прихожу, де гості можуть зняти взуття перед тим, як ступити на підлогу татамі, яка буде відділена розсувними дверима. У багатьох кімнатах рьокану також є веранда або балкон, також з розсувними дверима. Двері можна широко відкрити і навіть зняти. Це сприяює гнучкому розподілу простору, що дозволяє адаптувати його до поточних потреб. Ця система дозволяє насолоджуватися природною вентиляцією, за рахунок вітру, та видом на сад. Дизайн кімнат рьокану розробляється із врахуванням близькості до природи для створення витонченого середовища, де чути спів птахів та дзижчання осінніх комах, шум вітру та запах землі після дощу. Підлога вкрита татамі, вважається, сприяє створенню особливого внутрішнього клімату завдяки його звукопоглинанню та звукоізоляції[6].

Майже всі рьокани мають спільні зони для купання або офуро, зазвичай для чоловіків і жінок окремо, що використовують воду з гарячого джерела (онсен), якщо такі є поблизу. Райони з природними гарячими джерелами, як правило, мають багато рьоканів. Рьокан високого класу може також мати приватні приміщення для купання. Зазвичай рьокан надає гостям юкату чи кімоно для носіння, можливо, також гета (сандалі), які відвідувачі можуть позичити для прогулянок на вулиці. У рьокані також можуть бути ігри, наприклад настільний теніс.

Постільна білизна — це футон, розстелений на підлозі татамі. Коли гості вперше заходять у свою кімнату, вони, як правило, знаходять стіл і приладдя для приготування чаю. Стіл також використовується для їжі, коли гості беруть її у свою кімнату. Поки гостей немає, персонал, накаї, відсуне стіл убік і викладе футон.

Рьоканом опікуються:

• Окамі (яп. 女将) — менеджер готелю. Зазвичай це власниця місця або дружина господаря. Її функція — чекати та спостерігати за гостями. Також вона відповідає за взаємодію з середовищем поза рьоканом, такі як бізнес, співпраця з громадою тощо. Володіння рьоканом передається від покоління до покоління. Отже, три покоління жінок, що опікуються рьоканом, називають оо-камі ("великі окамі"), окамі та вака-окамі ("молода окамі")[7].

• Менеджер — чоловіча роль, яка разом з окамі відповідає за утримання рьокана, але не має стільки можливостей підтримувати прямий контакт з гостями, як окамі. Він також є представником установи в межах громади[7].

• Накаї-сан (яп. 仲居) або джочу-сан (яп. 女中) — офіціантка, яка також виконує функції помічника. Вона піклується про кімнати і допомагає гостям[7].

Традиційний сніданок у рьокані в Кіото.

Більшість рьоканів пропонують вечерю та сніданок, які часто входять у вартість номера. Їжа, як правило, має вигляд кайсекі, яка включає сезонні та регіональні страви. Натомість у деяких рьоканах подають місцеві делікатеси, такі як басаші або страви, приготовані у вогнищі ірорі. Для того, щоб кожною стравою можна було максимально насолодитися, її треба споживати при належній температурі. З цієї причини більшість рьоканів просять гостей вказати час, який вони хочуть поїсти.

Деякі рьокани мають спільну їдальню, але більшість подають страви в номерах гостей. Рьокан, який приматиме гостей, які не є японцями, також може замовити страви західної кухні.

Міншуку (яп. 民宿) — це низькобюджетна версія рьокану. Умови та облашування схожі на готельні або можуть просто складатися з вільних кімнат у сімейному будинку. Міншуку часто служить єдиним типом житла в містах або селах, занадто малих, щоб мати готель чи рьокан. Досвід перебування у міншуку та рьокану подібні, але їжа у міншуку простіша, їдальня може бути необов’язковою і часто є спільною, у номерах зазвичай немає приватного туалету, і гостям, можливо, доведеться розкласти самим постільні речі.