Сабунчу

Будівля залізничного вокзалу в Сабунчу

У XVIII столітті село Сабунчу, разом з іншим апшеронським селом Забрат, було передано у володіння сардару Ашур-беку Афшару, родоначальнику азербайджанського дворянського роду Ашурбекових.[1] Ще в 1825 році село було одним з основних районів нафтовидобутку на Апшероні. У 1880 році до Сабунчу з Баку була проведена вузькоколійна залізниця довжиною 26 кілометрів, що спочатку призначалася для транспортування нафти на міські заводи. В 1900 році в Сабунчу були засновані механічні майстерні фірми «Бенкендорф», які в радянський час були перетворені в чинний донині машинобудівний завод «Бакинський робочий». У 1926 році по лінії Баку — Сабунчу був пущений перший в СРСР моторвагонний приміський поїзд («електричка»).

Національно-конфесійний склад села до другої половини XIX століття залишався однорідним, однак бурхливий розвиток нафтової промисловості приваблював сюди людей різних національностей і віросповідань. В 1904 році в Сабунчах, або як тоді називали це місце — в Балаханах (на Балахано-Сабунчуно-Романінській нафтопромисловій площі), за проектом губернського архітектора Д. Д. Буйнова була збудована церква преподобного Макарія Єгипетського, (знищена більшовиками 1933 року)[2]. Наприкінці XIX століття у Сабунчу була також і синагога гірських євреїв[3]. З 1900 року до 1931 в Сабунчу діяла іранська школа «Тамадон»[4].

За статистичними даними 1893 року, в Сабунчу жило 814 осіб, усі — тати[5].

Населення становило 25,7 тис. жителів в 1975 році[6] і 22,1 тис. — в 2008.

1. Сара Ашурбейли. Просветительская, меценатская и благотворительная деятельность Ашурбековых.
2. Церковь Балахано-Сабунчинская Преподобного Макария Египетского
3. Баку // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
4. Аму-Дарья. Иранский журнал по изучению Центральной Азии и Кавказа. 2005 год № 18.
5. Свод статистических данных о населении Закавказского края. Тифлись. 1893
6. «Сабунчи».