Саву (народ)

Са́ву (сабу, гаву, індонез. Suku Sabu) — народ в Індонезії, на островах Саву, що входять до числа Малих Зондських островів.

Саву
Група шляхетних саву
(архівне фото)
Кількість 175 тис. (2010)[1]
Ареал  Індонезія: провінція Східна Південно-Східна Нуса
Раса південні монголоїди
Близькі до: сумбанці, енде, мангараї
Мова саву, індонезійська
Релігія християнство, традиційні вірування
Мапа розташування островів Саву.

Розселення

Острови Саву розташовані між островами Сумба на заході та Тимор на сході. Більшість саву живе на головному острові архіпелагу, що також називається Саву, решта на сусідньому невеличкому острові Райджуа, в районах Вайнґапу і Мелоло на узбережжі острова Сумба та в місті Купанг на острові Тимор.

Острови Саву є частиною провінції Східна Південно-Східна Нуса, утворюючи в її складі окремий округ Сабу-Райджуа (індонез. Kabupaten Sabu Raijua).

Чисельність

У межах провінції Східна Південно-Східна Нуса саву в 2010 році налічували 172 916 осіб (3,70 % населення провінції)[1]. Офіційна статистика Індонезії зараховує їх до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[1].

За оцінкою 1997 року саву налічували 110 тис. осіб, з них близько 30 тис. осіб за межами островів Саву[2].

Мова

Говорять мовою саву (гаву), що належать до сумба-флореської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов і поділяється на 5 територіальних діалектів: себа (геба), тиму (диму), ліае, месара (мегара), райджуа[2]. Поширена також індонезійська мова.

Релігія

Віруючі саву — християни (протестанти), частина зберігає традиційні вірування. Масове навернення на християнство розпочалось лише в 1970-ті роки, до того всі саву сповідували традиційну релігію Джингі Тіу, яка лежить в основі соціальної організації саву.

Формально Джингі Тіу вважається гілкою індуїзму, але це пов'язано з тим, що ця релігія є однією з п'яти офіційно визнаних в Індонезії .

Ритуали Джингі Тіу покликані з'єднувати людей з їх предками, а через них звертатись до бога. Саву звертаються до них з проханням благополуччя, дощу, гарного врожаю, народження дітей, дитинчат тварин. При цьому читають священні тексти й залишають жертви на хатніх стовпах або на певних каменях.

Кожна з традиційних областей острова має (або мала в минулому) свою раду священиків традиційної релігії, яка називається моне-ама, а також власний ритуальний календар.

Історія

У доколоніальні часи на Саву існувало принаймні шість незалежних князівства: Териву, Ліаe, Диму, Менія, Себа і Месара. Особливість їх устрою полягала в тому, що князівства були побудовані на релігійних засадах. Першість серед них належала Териву, головному й найбільш шанованому релігійному центру острова. У XVI ст. Териву втратило політичну самостійність, але зберігало першість у релігійних справах. У XIX ст. Менія увійшла до складу Себа, лишилося 4 князівства.

Португальська та голландська колоніальна присутність майже оминула архіпелаг Саву. 1756 року Голландська Ост-Індійська компанія підписала офіційні угоди з правителями савуанських князівств, але присутність на острові голландців була мінімальною. Натомість місцеві жителі наймалися на службу в колоніальних військах. У XVIII—XIX ст. на базі військових гарнізонів виникають поселення саву на островах Тимор, Флорес і Сумба.

На початку XX ст. Себа отримала перевагу над рештою князівств, її правитель став називатися раджею, а правителі інших князівств стали його намісниками з титулом фетор.

Господарство

Основне традиційне заняття саву — землеробство, в окремих районах поливне. Вирощують рис, сорго, кукурудзу, просо, бульби, бобові. Залиті водою поля декілька разів розпушують, переганяючи ними буйволів.

Саву збирають сік лонтарової пальми (Borassus flabellifer), роблять з нього солодкий сироп та вино.

Розводять буйволів, коней, кіз, птицю, у тому числі бійцівських півнів. На узбережжі поширене рибальство.

Розвинені ткацтво, плетіння.

Суспільство

Суспільство саву є білінійним. З одного боку, існують локалізовані патрилінійні роди (уду) та їх лініджі (керого), з іншого суспільство поділяється на дві матрилінійні половини (губі), які розпадаються на підгрупи (віні). Чоловік може взяти собі за дружину жінку, яка належить до того ж віні або хоча б губі, що і його мати. Тому саву багато уваги приділяють генеалогії людини. Рівень генеалогічних знань на Саву є досить унікальним і утворює основу соціальних і колективних спогадів та основи усної історії.

Сім'я нуклеарна, шлюб моногамний. Подружжя живе в сім'ї чоловіка, але до виплати викупу має проживати в сім'ї дружини.

Земля, як правило, належить роду (уду) або лініджу (керого).

Поселення

Села саву мають купчасте планування, зовні оточені кам'яними стінами. По центру розташовується майдан з храмом та кам'яними святинями. Нові села мають лінійне планування.

Хати мають каркасно-стовпову конструкцію, прямокутні в плані, з двосхилим дахом. У період польових робіт ставлять тимчасові хижі прямо в полі.

Примітки
  1. Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
  2. Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Hawu. A language of Indonesia, архів оригіналу: (англ.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.