Савінова Валентина Никифорівна

Валентина Никифорівна Савінова (8 лютого 1937 — 26 лютого 1996) — бригадир комплексної бригади опоряджувальників, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР, лауреат Державної премії СРСР. Почесний громадянин міста Тольятті.

Савінова Валентина Никифорівна
рос. Валентина Никифоровна Савинова
Ім'я при народженні рос. Валентина Никифоровна Иванова
Народилася 8 лютого 1937(1937-02-08)[1]
Нова Василівка, Ставропольський районd, Куйбишевська область, РРФСР, СРСР[2]
Померла 26 лютого 1996(1996-02-26)[1] (59 років)
Тольятті, Самарська область, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Місце проживання Тольятті[3]
Діяльність політична діячка, Штукатур, Маляр
Галузь цивільне будівництво
Знання мов російська
Заклад Куйбишевгідробудd
Посада депутат Верховної ради СРСР
Партія КПРС
Нагороди


Почесний громадянин Тольяттіd (17 травня 1982)

Наставник молодіd

Життєпис

Валентина Іваніва народилася 8 лютого 1937 року в селищі Нова Василівка[4] в багатодітній селянській родині. У неї було вісім братів і сестер. У 1952 році колгоспницею почала трудову діяльність: керувала молодіжною ланкою по вирощуванню кукурудзи. Вийшла заміж за Миколу Савінова[5].

Микола працював теслею на «Куйбишевгідробуді» , молоді отримали квартиру[6] і в 1956 році переїхали до сусіднього Ставрополя (зараз Тольятті)[5]. Валентина вирішила отримати міську професію, закінчила курси штукатурів-малярів[6], теж влаштувалася в «Куйбишевгідробуд», незабаром вона вже керувала ланкою обробників, потім стала бригадиром[5].

Савінова керувала бригадою «Житлобуду-3» «Куйбишевгідробуду» два десятиліття. Стала відома тим, що активно боролася з приписками, застосовувала нові методи робіт. Її бригада однією з перших запровадила поточний бригадний підряд, що допомогло скоротити терміни будівництва і поліпшити якість робіт. Брала участь у будівництві 8 шкіл, 18 000 м² житла, двох дитячих комбінатів і кілька інших об'єктів в Тольятті[5]. В жовтні 1966 року, за підсумками семирічки Валентина Савінова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Велику увагу приділяла роботі з молоддю, прагнула навчити її всім секретам майстерності, нагороджена знаком Наставник молоді. За оцінкою тольяттінського журналіста і краєзнавця В. Іванова, за роки роботи Савінова підготувала близько тисячі майстрів-обробників, в тому числі в'єтнамських фахівців, які стажувалися в Тольятті[6]. Як передовик виробництва неодноразово виїжджала в складі делегацій з обміном досвіду до соціалістичних країн[5].

Вела активну громадську роботу. Обиралася депутатом обласної Ради народних депутатів, членом обкому КПРС[5]. У 1966 році Валентина Савінова була обрана депутатом Верховної Ради СРСР[7], в 1976 році була делегатом XXV з'їзду КПРС[5]. При цьому громадську роботу Савінова вела без відриву від виробництва, її бригада стабільно виконувала місячний план на 150-200 %[6].

У 1982 році «за видатні досягнення у праці, творчу ініціативу, великий особистий внесок у справу підвищення ефективності використання, впровадження передового досвіду в будівництві» Савіновій була присуджена Державна премія СРСР[5].

Виростила сина. Молодша сестра Зоя, також маляр-штукатур, працювала в бригаді Валентини, а згодом очолила її[8].

Останні роки життя Валентина Никифорівна важко хворіла, її паралізувало. Померла в 1996 році[8].

Нагороди та звання

Примітки

Література

  • Астахов Е. Е. Повесть о друге : [рос.]. — Москва : Советская Россия, 1979. — С. 172–180. — 309 с.
  • Астахов Е. Е. Три шага в будущее: Записки писателя о людях и делах Куйбышевгидростроя : [рос.]. — Куйбышов : Куйбышевское книжное издательство, 1981. — С. 39–44. — 128 с.
  • Астахов Е. Е. Право на биографию : [рос.]. — Москва : Политиздат, 1976. — С. 216–237. — 311 с.
  • Валерий Иванов. Поколение бессребреников. — Вольный город. — Тольятти, 2005.   91 (151) (грудень). — С. 4.
  • Виктория Лобода. Валентина — значит сильная. — Веста. — Тольятти, 2004.  Вип. Спецвыпуск «Почётные граждане города Тольятти». — С. 11.
  • Созидатели. Строительный комплекс Ставрополя – Тольятти: 1950 – 2000 : [рос.] / под ред. С. Г. Мельник. — Тольятти : Этажи-М, 2003. — С. 329. — 448 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.