Садек Хедаят

Походив з аристократичної родині. Його прадідом був історик, поет і дипломат Мірза Реза Кулі-хан Хедаят (1800—1871). Дід — Джафар Кулі Хедаят — був міністром освіти при шахі Мозаффар ед-Дін-шахі.

Молодший син двоюрідних брата і сестри Мехді Кулі Хедаята, висого державного службовця, та Зіар-аль-Мульк. Садек Хедаят здобув середню освіту в Тегерані — спочатку в католицькому коледжі Сен-Луї, у 1914—1916 роках — в коледжу Дар ол-Фонун.

У 1925 році разом з дев'ятьма іншими випускниками був відправлений до Європи для вивчення інженерної справи. По завершенні навчання він повинен був поступити на службу до Міністерства шляхів сполучення. Проте Хедаята більше цікавили література, фольклор і історія. У 1926 році він отримав дозвіл вивчати французьку літературу. До 1930 року перебував у Франції та Бельгії. Тут у 1927 році написав свою першу новелу після невдалого самогубства 9намагався втопитися у річці Марна) через кохання до парижанки Терези.

Хедаят повернувся в Іран, що не закінчивши навчання. Незважаючи на вмовляння родини, він відмовився знову їхати до Франції і влаштувався в Ірані дрібним банківським службовцям в Народному банку. Він обтяжувався цією роботою, вільний час проводив у спілкуванні з молодими іранськими інтелектуалами — письменниками, поетами, вченими.

У 1936 році на запрошення свого друга Садек близько року прожив в Бомбеї. В період життя в Бомбеї він написав і опублікував своє найвідоміше твір — повість «Сліпа сова».

З 1938 до 1941 року очолював секретаріат новостворенного Управління музики, метою якого була вестернізація традиційної іранської музики. У 1941 році, після зречення Рези-шаха та окупації північного Ірану радянськими військами, Управління було скасовано.

Після цього Хедаят влаштувався перекладачем на Факультет образотворчих мистецтв, де пропрацював до кінця 1940-х років. Крім того, він був членом редколегії впливового літературного журналу «Сохан» («Слово»), який видавав П. М. Ханлар. У цьому журналі опубліковано багато творів Хедаята.

Затоваришував з багатьма інтелектуалами-членами партії «Туде» і симпатизував ідеям реформістського крила партії, проте сам не займався політичною діяльністю. Він також співпрацював з Іранським товариством культурного зв'язку з СРСР. Частину своїх робіт С. Хедаят опублікував в друкованому органі Товариства — журналі «Пайаме ноу» («Нова звістка»). Деякі розповіді Хедаята були надруковані в одній з трьох газет партії «Туде» — «Марді» («Народ»).

У 1945 році Хедаят розірвав відносини з партією «Туде» через її участь в азербайджанському повстанні проти уряду шаха Мохаммеда Рези Пахлаві.

Наступні роки принесли Хедаяту розчарування у всьому іранському — від політики і культури до побутових дрібниць. Його відносини з родиною були напруженими, твори піддавалися цензурі, літературна діяльність майже не приносила доходу, літератори старої школи ставилися до нього зі зневагою. Він став шукати заспокоєння в наркотиках і алкоголі.

У 1950 році перебирається до Парижу, сподіваючись знайти гідну роботу і суспільство іранських друзів-емігрантів. Незважаючи на клопоти знайомих, йому не вдалося отримати легальні підстави для життя у Франції, також зірвалися поїздки до Швейцарії і Великої Британії.

У 1951 році в нападі відчаю Садек Хедаят наклав на себе руки. Поховано на цвинтарі Пер-Лашез.

В доробку Садек Хедаяка є 15 новел, 17 статей з критики, 3 драми, 2 лекції щодо подорожей. Серед них виділяють наступні напрямки: романтична національна проза («Парвін — сасанідская дівчина», «Остання посмішка»), розповіді в стилі критичного реалізму («Алявійе-ханум», «В пошуках пробачення»), сатира («Хаджі-ага») і психологічні твори («Сліпа сова», «Живцем похований»).

Також Хедаяту належать дослідження по іранському фольклору, переклади з мови пахлаві та французької мов, дослідні та критичні статті різної тематики.

• Hassan Kamshad, Modern Persian Prose Literature ISBN 0-936347-72-4
• Fakhrezzaman Schirazi-Mahmoudian: Literarische Verwendung persischer Termini und Redewendungen im Werke Ṣādeq Hedāyats: ein Kompendium, Harrassowitz, Wiesbaden 1999, ISBN 978-3-447-04169-0
• Noushin Sharokhi, Critique sur les histoires de Sadegh Hedayat, Radio Zamaneh, 2006

1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563