Салтиков Іван Петрович

Салтиков Іван Петрович (28 червня 1730, Москва, Російська імперія — 14 листопада 1805, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1796), син генерал-фельдмаршала П. С. Салтикова. Київський та московський генерал-губернатор.

Салтиков Іван Петрович
Народження 28 червня 1730(1730-06-28)
Смерть 14 листопада 1805(1805-11-14) (75 років)
Країна  Російська імперія
Звання генерал-майор, Генерал-аншеф, Генерал від кавалерії і list of Russian field marshalsd
Війни / битви Семирічна війна, Російсько-турецька війна, Російсько-турецька війна і Російсько-шведська війна
Рід Салтикови
Діти Pyotr Saltykovd, Anna Orlovad і Praskovya Myatlevad
Нагороди
 Салтиков Іван Петрович у Вікісховищі

Біографія

Народився у знатній дворянській родині, син фельдмаршала Петра Салтикова. На військовій службі — з 1745 року, служив у Лейб-гвардії Семеновському полку. З 1758 року — камер-юнкер імператорського двору.

Учасник Семирічної війни. За успіхи в боях отримав військові звання бригадира (1760) і генерал-майора (1761), був нагороджений орденом Святого Олександра Невського[1].

Учасник російсько-турецьких воєн 1768—1774 і 1787—1791 років, командував дивізією. Прославився як хоробрий, але водночас і невмілий воєначальник. Вів розпусний спосіб життя, прославився як великий боржник. З 1784 року — генерал-ад'ютант, владимирський і костромський намісник. Під час російсько-шведської війни 1788—1790 років — головнокомандувач фінляндської армії. З 1795 року — у відставці.

З початком правління Павла I відновлений на військовій службі. Імператор присвоїв Салтикову звання генерал-фельдмаршала (15 грудня 1796). Із 15 грудня 1796 року — київський генерал-губернатор. Із 2 листопада 1797 року — московський генерал-губернатор (раніше цю ж посаду займав і його батько). З 1804 року — у відставці за власним бажанням. Жив і помер у Петербурзі.

Військові звання
  • Бригадир (1760)
  • Генерал-майор (1761)
  • Генерал-поручник (1766)
  • Генерал-аншеф (1773)
  • Генерал-фельдмаршал (1796)

Нагороди

Був нагороджений орденами Андрія Первозванного, Святого Георгія 2-го ступеня[2], Святого Володимира, Святого Олександра Невського, Святої Анни, орденом Святого Іоанна Єрусалимського, почесною золотою зброєю.

Примітки
  1. Алисханова, М.Х. (24 червня 2020). СОЛДАТЫ ПОБЕДЫ: ВОИНЫ-ЧЕЧЕНЦЫ, КАВАЛЕРЫ ОРДЕНА АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО НА ФРОНТАХ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ. Известия Чеченского государственного университета (1/17). с. 130–133. ISSN 2587-9626. doi:10.36684/12-2020-17-1-130-133. Процитовано 1 січня 2022.
  2. Frantsouzoff, Serge (31 грудня 2016). Four Deaths of Saint George. St.Tikhons' University Review. Series III. Philology 49 (4). с. 87–95. ISSN 1991-6485. doi:10.15382/sturiii201649.87-95. Процитовано 1 січня 2022.

Джерела
  • Бантыш-Каменский Д. Н. 33-й Генералъ-Фельдмаршалъ Графъ Иванъ Петровичь Салтыковъ // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. — Пушкино: Культура, 1991.
  • Е. П. Карнович. Замечательные богатства частных лиц в России.- Спб., 1874.- С. 95.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.