Салтиков Петро Семенович

Салтиков Петро Семенович (22 грудня 1698, Нікольсько-Салтиково, Московське царство 6 січня 1773, Марфіно, Московська губернія, Російська імперія) — російський полководець Семирічної війни, генерал-фельдмаршал (1759), граф.

Салтиков Петро Семенович
Народився 11 (21) грудня 1698 або 1697[1]
Ярославська губернія, Російська імперія
Помер 26 грудня 1772 (6 січня 1773) або 1772[1]
Марфіно, Росія
Країна  Російська імперія
Діяльність державний діяч, офіцер, політик, Генерал-фельдмаршал, війська
Учасник Війна за польську спадщину 1733—1735, Семирічна війна і Російсько-шведська війна 1741—1743
Суспільний стан шляхта[1]
Титул граф
Посада мер Москвиd
Військове звання генерал-майор, генерал-поручник, Генерал-аншеф і list of Russian field marshalsd
Рід Салтикови
Батько Салтиков Семен Андрійович
Мати Fekla Yakovovna Volynskaiad[2]
Брати, сестри Vladimir Saltykovd
У шлюбі з Praskovya Saltykovad
Діти Салтиков Іван Петрович, Anastasiya Saltykovad і Catherine Saltykovad[2]
Нагороди

Біографія

Початок кар'єри

Народився у знатній дворянській родині Салтикових. Батько генерал-аншеф, командир Преображенського полку, граф Семен Андрійович Салтиков.

Із 1714 року служив на військовій службі. За наказом Петра I був направлений до Франції вивчати морську справу. Однак, після повернення з Франції продовжив службу у сухопутних військах[3].

За часів імператриці Анни Іванівни служив її камергером, а в 1732 році разом з батьком отримав титул графа. У 1734 році брав участь у Війні за польську спадщину.

З початком правління Єлизавети Петрівни спочатку перебував у негласній опалі як відданий прихильник покійної імператриці Анни Іванівни. Однак згодом нова імператриця простила генерала і відправила його на війну з шведами. Після завершення російсько-шведської війни Салтиков був призначений командиром Української піхотної дивізії в Україні. З 1756 року — командир Шуваловського корпусу у Санкт-Петербурзі.

Семирічна війна

У 1756 році розпочалася Семирічна війна. Російська імперія в союзі з Австрією, Францією, Швецією і Саксонією воювала проти Пруссії. На початку війни російськими військами командували генерали Апраксін та Фермор, які командували невдало. Улітку 1759 року генерал Фермор був звільнений з посади і головнокомандувачем російської армії був призначений Салтиков.

Імператриця Єлизавета Петрівна наказала Салтикову з'єднатися з австрійцями і захопити Франкфурт-на-Одері. Але генерал-аншеф вирішив почати генеральний наступ з ціллю взяття Берліна і виведення Пруссії з війни[4]. У битві під Пальцигом Салтиков знищив прусську армію генерала Веделя, а у битві під Кунерсдорфом повністю розгромив прусську армію короля Фрідріха II. Перемога під Кунерсдорфом стала тріумфом Салтикова і піком його полководницької кар'єри. За перемогу під Кунерсдорфом Салтиков отримав звання генерал-фельдмаршала і медаль «Переможцю над пруссаками».

Однак, скористатися плодами своєї перемоги Салтиков не зміг. Австрійці відмовилися йти на Берлін, а в російських військ почалися проблеми з постачанням продовольства і боєприпасів. Лише у вересні 1760 року російсько-австрійські війська змогли ненадовго захопити Берлін. В кінці 1760 року в знак протесту проти дій австрійського командування та у зв'язку з хворобою Салтиков пішов у відставку з посади головнокомандувача. Вдруге негадовго він очолив російські війська за правління Катерини ІІ у 1762 році.

Останні роки

Із 1764 року — московський генерал-губернатор. На цій посаді активно займався розбудовою Москви. У 1771 році під час епідемії чуми в Москві спалахнув бунт. Через ці заворушення Салтиков був звільнений з посади і відправлений у відставку. Жив у своєму помісті, де й помер і був похований. Могила фельдмаршала була знищена за радянського часу.

Був одружений на Парасковії Трубецькій, від якої мав сина Івана і дочок Анастасію, Варвару і Катерину.

Військові звання

  • Генерал-майор (1732)[5]
  • Генерал-поручник (1741)[6]
  • Генерал-аншеф (1743)[7]
  • Генерал-фельдмаршал (1759)

Нагороди

Був нагороджений російськими орденами Андрія Первозванного, Святого Олександра Невського та польським орденом Білого орла.

Примітки

Джерела

  • Бантыш-Каменский Д. Н. 19-й генерал-фельдмаршал граф Пётр Семёнович Салтыков // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. Часть 1–2. — Пушкино: Культура, 1991. — 620 с. ISBN 5-7158-0002-1.
  • Салтыков, Пётр Семёнович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Иванов В. О полководческом искусстве П. С. Салтыкова. // Военно-исторический журнал. — 1978. — № 12. — С. 74-80.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.