Самишкін Володимир Борисович
Володи́мир Бори́сович Сами́шкін (нар. 12 жовтня 1992 — пом. 31 липня 2014) — солдат Збройних сил України.
Самишкін Володимир Борисович | |
---|---|
![]() | |
![]() | |
Загальна інформація | |
Народження |
12 жовтня 1992 Ашгабат |
Смерть |
31 липня 2014 (21 рік) Шахтарськ |
Поховання | Краснопільський цвинтар |
Військова служба | |
Приналежність |
![]() |
Вид ЗС |
![]() |
Рід військ |
![]() |
Формування | 25 ОПДБр |
Війни / битви | |
Нагороди та відзнаки | |
Життєпис
Закінчив Черкаський професійний ліцей. У часі війни — механік-водій 25-ї Дніпропетровської повітрянодесантної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Служив за контрактом з 2013 року.
Під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати місто Шахтарськ Донецької області загинув внаслідок потужних обстрілів бойовиків з РСЗВ «Град» позицій силовиків, а також атаки бойовиків із засідки на колону БТР десантників поблизу Шахтарська. Снаряд влучив у БТР. Російські бойовики знімали тіла загиблих десантників на відео і фото і потім хизувались у соцмережах. Терористи тимчасово поховали біля недобудованої церкви в парку Шахтарська — Артема Джубатканова, Євгена Сердюкова, Олексія Сєдова, Станіслава Трегубчака, Петра Федоряку, Халіна Володимира та, були сумніви — можливо, Володимира Самишкіна. Вважається зниклим старший лейтенант Шатайло Михайло Сергійович — тіло не ідентифіковане.
9 жовтня 2014 р. ексгумований пошуковцями Місії «Ексгумація-200» («Чорний тюльпан») і привезений до Дніпропетровська. Похований на Краснопільському цвинтарі міста Дніпропетровськ як невідомий № 786. Упізнаний за експертизою ДНК 29 липня 2015 року.
Залишилася сестра.
Нагороди та вшанування
22 вересня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[1]
У листопаді 2015-го відкрито меморіальну дошку його честі в Черкаському професійному ліцеї.[2]