Сарач Михайло

Народився 19 серпня 1909 року в Москві[2] в багатій караїмської сім'ї. Батько - Семен (Сима) Сарач, був одним із двох директорів євпаторійського товариства взаємного кредиту (помер 7 квітня 1959 у Франції); мати - Ганна Бобович, стоматологиня, померла 8 квітня 1969 року[3][4]. В еміграції в Парижі Семен і Анна Сарач керували стоматологічним кабінетом[5]. Брат - Марк Сарач (1912, Євпаторія - 2003 Париж), стоматолог[6][7]. Дід - Мордехай Сарач, був габбаєм (старостою) караїмської громади Євпаторії.

У 1920 році Михайло емігрував з батьками спочатку до Туреччини, потім до Югославії, де закінчив юнкерське училище, потім жив у Франції[1]. Закінчив школу єзуїтів для емігрантів з Росії, а в 1936 році - юридичний факультет Паризького університету. З 1935 по 1938 роки - член паризької масонської ложі Гамаюн[8].

Разом з більшістю інших французьких караїмів-емігрантів перейшов до християнства. Працював адвокатом, очолював в Парижі фірму кашне і краваток «Paris-Smart», співпрацював з будинком моди «Nina Ricci»[1]. З початком Другої Світової війни був покликаний до французької армії, служив в званні унтер-офіцера, після - втік з полону, брав участь в русі Опору.

«Вперше московське караїмська суспільство встановило контакт [з М. Сарачем] в 1991 році з приводу видання газети». У 1992 році був створений фонд М. Сарача, який в 1994 р придбав офіційний юридичний статус під назвою «Центр культури та розвитку караїмів "Карайлар"»[9]. М. Сарач фінансував видання «Караїмської народної енциклопедії» (з 10-ти томів вийшло 6, видання було припинено в зв'язку зі смертю М. Сарача) і газети «Караимские вести» (1994-2002). Його перу належить ІІ-й том енциклопедії (Релігія кримських караїмів), а також безліч публікацій про релігію і історію караїмів. Дотримувався тюркської теорії походження караїмів[10]. Як згадує Емілія Лебедєва: «Протягом останніх 5-7 років він виділяв на надання допомоги караїмам Москви, Санкт-Петербурга, Ростова і Криму до 100 тис. доларів на рік»[11].

Помер 14 серпня 2000 року в Парижі. Похований на кладовищі в Булонском лісі. На караїмському кладовищі біля Чуфут-Кале М. Сарачу встановлений так званий «йолджи-таш» (кенотаф)[12].

• Премія імені Іллі Казаса (1996)[1][13].
• Премія імені С. Дувана (2000; спільно з К. Батозським, Б. Кушлю, С. Кушуль (посмертно), С. Сінані, В. Тіріякі , Д. Елем) - за відновлення комплексу караїмських кенас Євпаторії[14].