Світло справедливості

Анастасія Шкільник з Мустафою Джемільовим

Анастасія Шкільник народилась 22 серпня 1945 року в таборі для переміщених осіб поблизу міста Вассербурґ у Німеччині, коли її сім’я разом з багатьма іншими українцями втікала від сталінських переслідувань на своїй Батьківщині. У 1984 році Анастасія вийшла заміж за д-ра Джима Кингама. Понад 10 років вона працювала над темою тубільних народів Канади у канадському уряді. 2000 року Анастасія разом із чоловіком переїхала на острів Ванкувер. Наступні тринадцять років вона присвячує  своє життя допомозі та підтримці людей, яких спіткало горе та злидні. За її підтримки та у співпраці з «Карітас-Україна» було засновано програму з надання можливостей кредитування медичного обладнання; вона підтримувала український центр «Джерело» для дітей з розумовими та фізичними вадами; від імені організації «Врятуймо дітей» спонсорувала фандрейзингові заходи, що проводилися з метою надання допомоги дітям-п«За інтелектуальну відвагу» (2005) переселенцям із Сирії. Анастасія Шкільник померла 13 травня 2014 року.

Михайло Шкільник народився в селі Сурохові на Західній Україні. Юридичну освіту здобув у Львівському та Краківському університетах. За часів Української народної республіки працював спочатку в Міністерстві економіки та торгівлі, а пізніше очолював Департамент консульської служби в Міністерстві закордонних справ. Після повалення УНР він повернувся до Західної України, де працював суддею у місті Перемишляни. Під час нацистської окупації був призначений мером Перемишлян. На цій посаді, ризикуючи власним життям та безпекою своєї сім’ї, він врятував життя рабина Рокеаха, відомого як «Великий рабин Белза», – лідера ортодоксальних євреїв Західної України. Завдяки зусиллям Михайла Шкільника у Перемишлянах було врятовано чимало родин. Пізніше він із сім’єю емігрував до Канади. 1971 року в Торонто були опубліковані його мемуари «Україна в боротьбі за державність у 1917 – 1921 роках».[2]

Борис Ґудзяк народився 24 листопада 1960 року в Сірак'юс, штат Нью-Йорк, в родині українських емігрантів родом зі Львівщини. Закінчив католицьку середню школу, Академію християнських братів, а також Школу українознавства ім. Лесі Українки в м. Сиракузи. Навчався в Сиракузькому університеті, Університеті папи Урбана в Римі, Папському східному інституті. Учень Патріарха Йосифа Сліпого. 1998 – прийняв тайну священства, а 21 липня 2012 – призначений апостольським екзархом для українців греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу. Борис Ґудзяк провідний науковець у галузі церковної історії, президент Українського католицького університету. Владика Борис, автор і редактор книг та статей на церковно-історичну, духовну, богословську тематику різними мовами, а також текстів про сучасне церковне життя, розвиток і реформу вищої освіти, духовність архітектури та з інших актуальних питань громадського, соціального, культурного й політичного життя. Найбільша праця – «Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії». Бориса Ґудзяка нагороджено низкою нагород, серед яких: нагорода «Люди Нового времени 2015», нагорода ім. Яна Новака-Єзьоранського 2016, а також орденом «За інтелектуальну відвагу» (2005), Орден «За заслуги» III ступеня (2005). Також владика Борис є Кавалер ордена Почесного легіону, і Кавалер ордена Академічних пальм (нагорода Міністерства вищої освіти і науки Франції, 2008). Почесні звання: Почесний громадянин Львова (з 5 травня 2007 року), Доктор honoris causa Сиракузького університету (13 травня 2018) – «за його візію свободи та любов до людей, відважне лідерство у боротьбі з тиранією та підтримку своїх студентів під час Революції Гідності 2013 – 2014 років».

З 2011 року Анастасія Шкільник започаткувала стипендію для студентів Українського католицького університету, активних у громадській праці та успішних у навчанні.[10]