Світова ліга з волейболу

Перші матчі Світової ліги відбулися 27 квітня 1990 року — цього дня в Москві на Малій спортивній арені Лужників зустрілися збірні СРСР і Нідерландів, а в Белу-Орізонті грали Бразилія та Італія. У першому розіграші взяли участь 8 команд, які загалом зіграли 52 матчі, що відвідали 270 000 глядачів.

До 2006 року кількість учасників зросла вдвічі, а призовий фонд — з 1 до 20 млн доларів. При цьому наголошується, що реальна сума призових значно менша офіційно заявленої. Наприклад, трохи більше $2 млн проти $15 млн у 2004 році; менше $6 млн проти $18,5 млн у 2011 році. Крім командних організатори Світової ліги ввели індивідуальні грошові призи для кращих гравців, чого раніше в офіційних змаганнях під егідою Міжнародної федерації волейболу (FIVB) не практикували.

Учасниками всіх турнірів Світової ліги є тільки дві збірні — Бразилія та Італія. Італійці, які домінували в 1990-ті роки, ставали переможцями трьох перших турнірів Світової ліги, а всього здобули 8 перемог. У 2010 році найтитулованішою командою Ліги стала збірна Бразилії, яка здобула золото вдев'яте. Південноамериканцям належать і інші унікальні досягнення: з 2003 по 2007 рік вони виграли 5 турнірів поспіль, а на турнірі 2004 року не зазнали жодної поразки. Три перемоги на рахунку збірної Росії, у всіх випадках у фіналах брала верх над бразильцями. Дві перемоги здобула збірна США, по одній перемозі у збірних Куби, Нідерландів, Польщі, Франції та Сербії. Три рази переможці Світової ліги в тому ж сезоні ставали олімпійськими чемпіонами — це вдавалося нідерландцям у 1996 році, бразильцям у 2004 році й американцям у 2008 році. Збірна Нідерландів зразка 1996 року є останньою командою, яка перемагала у фіналі Світової ліги на домашній арені.

Зміни кількісного складу Світової ліги за роками

Травень 2005 року. Бидгощ. Матч інтерконтинентального раунду між збірними Польщі та Аргентини

Світова ліга, як правило, стартує в травні і є першим офіційним турніром у сезоні національних збірних. Турнір складається з попереднього (інтерконтинентального) та фінального раундів. У лист заявки команди для участі в інтерконтинентальному раунді можуть входити до 22 гравців, у фінальному раунді — до 14-ти (у тому числі 2 ліберо). До участі у Світовій лізі збірні допускають на певних фінансових умовах і при забезпеченні телевізійних трансляцій домашніх матчів.

У більшості турнірів Світової ліги на попередньому етапі застосовували систему спарених матчів з роз'їздами: кожна команда проводила по 4 гри з кожним із суперників по групі — два матчі вдома (за один уїк-енд) і два матчі в гостях.

У фінальних раундах Світової ліги в різні роки брали участь від чотирьох до восьми команд. Організатора фінального раунду визначають до початку змагань і він бере участь у ньому незалежно від результатів інтерконтинентального раунду.

З 2009 року застосовують «італійську» систему підрахунку очок (3 очки за перемогу з рахунком 3:0 і 3:1, 2 очки за перемогу 3:2, 1 очко, за поразку 2:3, 0 очок за поразку 0:3 і 1:3). Також у 2009 році вперше провели відбірковий турнір за участю 6 команд: двох найгірших збірних Світової ліги-2009 і чотирьох претендентів.

У 2013 році в турнірі Світової ліги вперше взяли участь 18 збірних, розділених на інтерконтинентальному раунді на три групи по 6 команд, причому в групах A і B були зібрані найсильніші команди згідно з рейтингом Міжнародної федерації волейболу. В кожній з груп три кращі команди провели зі своїми суперниками три спарених домашніх матчі і два виїзні. У «Фінал шести» вийшли його організатор, по дві команди з груп A і B і одна команда з групи C. У тому ж 2013 році на матчах Світової ліги вперше використовувалася система відеопереглядів.

Склад учасників Світової ліги-2014 розширено до 28 команд. На інтерконтинентальному раунді вони були розділені на 7 груп. У «Фінал шести» вийшли його організатор, по дві команди з груп A і B (першого дивізіону, що включає в себе 8 провідних збірних світу) і переможець «Фіналу чотирьох» за участю найсильніших колективів з квартетів C, D, E (другого дивізіону). Збірні групи F і G (третій дивізіон) зіграли за туровою системою і провели «Фінал чотирьох». Переможець другого дивізіону отримав можливість замінити в наступному сезоні слабку команду з першого дивізіону, аналогічний обмін був передбачений для учасників другого і третього дивізіонів.

У 2015 році у Світовій лізі виступили 32 команди — 8 у першому дивізіоні і по 12 у другому та третьому. З 2016 року склад учасників збільшений до 36 команд (по 12 у кожному з дивізіонів), а формула проведення інтерконтинентальних раундів стала аналогічною тій, що застосовується в розіграшах жіночого Гран-прі.

Розподіл команд по дивізіонам показано для турніру 2016 року:

Збірні	Участь	Участь у фінальних турнірах	Найкращі результати
Австралія	4 (1999, 2014—2016)	1 (2014)	8-е місце (2015)
Аргентина	18 (1996—2002, 2005—2007, 2009—2016)	5 (1999, 2009—2011, 2013)	4-е місце (2011)
Бельгія	3 (2014—2016)	—	9-е місце (2016)
Болгарія	19 (1994—1998, 2003—2016)	10 (1994, 1995, 1997, 2003, 2004, 2006, 2007, 2011—2013)	4-е місце (1994, 2004, 2006, 2012, 2013)
Бразилія	27 (1990—2016)	24 (1990, 1993—1997, 1999—2016)	1-е місце (1993, 2001, 2003—2007, 2009, 2010)
Венесуела	8 (2001—2003, 2005, 2008, 2009, 2015, 2016)	—	7-е місце (2005)
Німеччина	12 (1992—1994, 2001—2003, 2010—2014, 2016)	1 (2012)	5-е місце (2012)
Греція	12 (1993—1996, 1998, 2001—2005, 2015, 2016)	1 (2003)	5-е місце (2004)
Єгипет	6 (2006—2008, 2010, 2015, 2016)	—	13-е місце (2006—2008)
Іран	4 (2013—2016)	1 (2014)	4-е место (2014)
Іспанія	14 (1995—2004, 2008, 2014—2016)	3 (1999, 2002, 2003)	5-е місце (1999, 2002, 2003)
Італія	27 (1990—2016)	22 (1990—2004, 2006, 2010, 2011, 2013—2016)	1-е місце (1990—1992, 1994, 1995, 1997, 1999, 2000)
Казахстан	2 (2015, 2016)	—	28-е місце (2015)
Канада	10 (1991, 1992, 1999, 2000, 2007, 2012, 2013—2016)	1 (2013)	5-е місце (2013)
Катар	1 (2016)	—	31-е місце (2016)
Китай	17 (1990, 1992—1997, 2002, 2004, 2006—2010, 2014—2016)	1 (1996)	6-е місце (1996)
Куба	26 (1991—2016)	15 (1991—1999, 2001, 2005, 2009—2012)	1-е місце (1998)
Мексика	3 (2014—2016)	—	25-е місце (2014)
Нідерланди	20 (1990—2003, 2009, 2010, 2013—2016)	10 (1990—1992, 1994, 1996—1998, 2000—2002)	1-е місце (1996)
Польща	19 (1998—2016)	9 (2001, 2002, 2005, 2007, 2008, 2011, 2012, 2015, 2016)	1-е місце (2012)
Португалія	19 (1999, 2001—2006, 2011—2016)	—	5-е місце (2005)
Пуерто-Рико	4 (2011, 2014—2016)	—	16-е місце (2011)
Південна Корея	18 (1991—1995, 1997, 1998, 2006—2016)	1 (1995)	6-е місце (1995)
Росія	22 (1993—2003, 2006—2016)	19 (1993—2003, 2006—2011, 2013, 2014)	1-е місце (2002, 2011, 2013)
Сербія	10 (2007—2016)	5 (2008—2010, 2015, 2016)	1-е місце (2016)
Сербія та Чорногорія *	9 (1997, 1998, 2000—2006)	7 (2000—2006)	2-е місце (2003, 2005)
Словаччина	3 (2014—2016)	—	21-е місце (2016)
Словенія	1 (2016)	—	25-е місце (2016)
СРСР **	3 (1990—1992)	2 (1990, 1991)	3-є місце (1991)
США	19 (1990—1995, 2000, 2001, 2006—2016)	10 (1992, 2000, 2007—2009, 2011, 2012, 2014—2016)	1-е місце (2008, 2014)
Китайський Тайбей	1 (2016)	—	28-е місце (2016)
Туніс	3 (2014—2016)	—	27-е місце (2014)
Туреччина	3 (2014—2016)	—	16-е місце (2016)
Фінляндія	12 (1993, 2006—2016)	—	7-е місце (2007, 2009)
Франція	18 (1990—1992, 1999—2016)	6 (2001, 2002, 2006, 2007, 2015, 2016)	1-е місце (2015)
Чорногорія	2 (2015, 2016)	—	22-е місце (2015)
Чехія	4 (2003, 2014—2016)	1 (2003)	4-е місце (2003)
Японія	23 (1990—1997, 2001—2009, 2011—2016)	1 (2008)	6-е місце (1990, 1993, 2008)
* До 2002 року — збірна Союзної Республіки Югославія. ** В 1992 році — збірна Співдружності Нежалежних Держав.

• Чемпіонат світу з волейболу
• Світове Гран-прі з волейболу (аналогічний турнір серед жіночих команд)
• Чемпіонат світу з волейболу серед жінок
• Міжнародна федерація волейболу
• Європейська конфедерація волейболу

• Офіційний сайт Міжнародної федерації волейболу (ФІВБ) (англ.)