Северинівка (Таращанський район)

Засновано Северинівку на початку XVIII століття під час відродження земель Київщини після періоду Руїни. Землі, на яких постало село, належали Білоцерківському замку. Воно розташувалося в долині між селами Насташка і Ріжки.

За народними переказами назва походить від прізвища першого поселенця Северина, який багато років тому, будучи кріпаком, зненавидів кріпаччину, втік від пана і поселився на території теперішнього кутка Лук'янівки. В ті часи навкруг шумів дрімучий ліс, його перерізала з півдня на північ річка Жигалка, раніше широка і повноводна. Село розросталось в основному на лівій стороні цієї річки, бо береги були заболочені і перебиратись на правий берег люди не мали засобів. Пізніше, коли річка замулилась, стала вужчою, а болота перетворились у торфовища, люди почали поселятися і на протилежному боці.

Перша згадка в історичних документах з'являється у 1765 році, коли Северинівка мала вже 114 дворів.

Першим відомим настоятелем Свято-Михайлівської церкви був ієрей Іоанн Зубчевський (Зубковський). Він же був і будівничим северинівського храму, збудованого у 1762 році. Пастир-мученик служив тут під час кривавих подій другої половини XVIII століття — зокрема, в часи Коліївщини та Барської конфедерації. Так у грудні 1768 року він був убитий загоном конфедератів під проводом Білецького та Лемковського за його прихильність до православ'я. Місцеві селяни поставили на місці його страти кам'яного хреста.

Хрест на місці вбивства ієрея Іоанна Зубчевського

У середині XIX століття населення зросло до 1200 жителів, а у 1880-му до місцевої церкви приписано вже 1700 прихожан (разом із жителями Красюків-хутір). Село належало до Ставищенського ключа Браницьких.

500-річний дуб

Учасниками націоналізації земель поміщика та конфіскації його майна були Семен Лазарович Луценко, Андрій Пуканевич, Іван Никонович Житнюк. Протягом травня-червня 1919 року на території села діяв загін, очолюваний офіцером, уродженцем Северинівки, Левком Хомовичем Казіміренком, який розгромив більшовицьких заколотників. Від їх рук загинули І. Н. Житнюк та А.Пуканевич .

Але з наступом більшовиків загін Левка Казіміренка був розгромлений. Левкові Хомовичу, Данилові Бойку і іще трьом членам загону вдалося втекти, відомо що Левко емігрував спочатку в Болгарію, а потім у Францію.

Радянську владу було встановлено в с. Северинівці лише у 1921 році. Перший комнезам організували у 1923 році. Головою його обрали Федора Степановича Балацана. Протягом 1927-28 рр. утворили ТСОЗ ім.9 січня. Худобу утримували у членів ТСОЗу, а землю обробляли спільно. В ТСОЗі налічувалось п'ять пар коней, він об'єднував 11 господарств. У 1927 році северинівці організували 4 колгоспи: «Ударник», «Друга п'ятирічка», ім. Шевченка і «Трактор». Повністю колективізацію завершили у 1933 році. Колективізація сільського господарства проводилась у запеклій боротьбі з так званими куркулями та їх прихильниками. Особливо небезпечні з них для радянської влади були розкуркулені і вислані із села. Активними будівниками соціалізму в селі виступили Марко Костина, Харитон Чикал, Петро Лосіцький, Прохір Бондаренко, Іван Хворостяний, Семен Марченко, Петро Озірянський, Федір Хворостяний та Данило Хворостяний

Перший комуністичний партійний осередок організували в 1918 році. Його організатором був Микола Карпенко, членами — Гнат Громадський, Яків Марченко, Григорій Андросюк. Комсомольську організацію створили у селі в 1925 році. Її секретарем був Валерій Залевський. Звісно, не обминув Северинівку та Красюки і Голодомор 1932—1933 рр. За неповними даними від голоду загинуло 780 людей, з них 229 дітей. Німецько-нацистська окупація 1941—1944 рр. надовго затримала економічний і культурний розвиток села. Економіці було завдано значних збитків. В селі було зруйновано майже всі громадські будівлі, вбито 33 особи, відправлено насильно на примусові роботи в Німеччину 57 осіб, спалено 5 хат, вигнано 300 голів великої рогатої худоби.

У боротьбі з німецько-нацистськими загарбниками взяли участь 205 жителів села. Із них 178 загинули на фронтах війни. В селі та поблизу нього діяв партизанський загін. Два народні месники — Мартин Мусійович Литвин, Анатолій Краковецький були захоплені гітлерівцями і розстріляні. В загоні також були Ганна Швейдор і Тимофій Громадський, який після війни проживав на Далекому Сході. Указом Президії Верховної Ради від 22 листопада 1966 р. він був нагороджений медаллю «За відвагу». Територія Северинівки була звільнена від загарбників у січні 1944 року. У 1951 році всі колгоспи були об'єднані в один ім. ХХ з'їзду КПРС. Очолював його Яків Федорович Марченко.

За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, 5 членів колгоспу було нагороджено державними нагородами: голову колгоспу Володимира Оникійовича Шостака, трактористів Олександра Івановича Клінкіна, Івана Степановича Мартиненка, бригадира-садовода Антоніну Захарівну Мітіну — медалями, а доярку Тетяну Андріївну Лук'яненко та агронома Омеляна Орестовича Білінського — орденом Трудового Червоного Прапора.

4 березня 2022 року російські окупаційні війська вступили в бій з російськими окупаційними військами. В результаті пожежі було знищено 9 танків і 4 БТР[1].