Цирульник

Циру́льник, цилю́рник, цилю́рик (не плутати з перукарем і голярем) — особа, що виконувала в старовину обов'язки лікаря, банника і перукаря.

Пацієнт у цирульника. Картина XVII століття, приписується Йосу ван Красбеку

Слово цирульник походить від пол. cyrulik, що сходить через середньолатинське cirurgus до лат. chirurgicus («хірург»). Східнослов'янські форми цирульник, цилюрник утворені додаванням суфікса -ник, форми цилюрик, цилюрник виникли внаслідок метатези[1].

Історія

Цирульництво виникло в Стародавньому Китаю. Цирульники надавали певні види хірургічної допомоги: лікували рани, переломи кісток, вправляли вивихи, робили деякі операції, іноді навіть видаляли камені з сечового міхура, оперували грижу, робили ампутації кінцівок тощо. Цирульники також виготовляли мазі, пластирі, порошки, видаляли зуби, пускали кров, ставили банки і виконували обов'язки перукарів і голярів.

Цирульники в Україні

Цирульники в Україні, яких іноді називали костоправами, а пізніше хірургами[2], здобували фахові знання в корпораціях хірургів-майстрів; практичне навчання тривало 3-4 роки. Учні після закінчення навчання могли стати підмайстрами і через три роки праці складати іспити на майстрів. Цирульники були проміжною групою між представниками народної медицини і дипломованими лікарями. З часом цирульники перетворилися на хірургів, які до 1731 року не входили до стану лікарів і лишалися разом з цеховими ремісниками. Лише з 1731 року цирульники почали об'єднуватися в цехи, які своїми статутами охороняли монополію свого ремесла, встановлювали організацію діяльності цирульника, регламентували працю, ціни, кількість працівників та учнів у майстра. Членами цехів були лише майстри. На чолі цеху стояв цехмайстер, йому допомагали інші члени управи.

Перші згадки про цехи цирульників в Україні відносяться до кінця 14 століття. Зразковим цехом був Львівський, заснований у 1512 році. Київський цех існував уже в 15 столітті (за деякий час він з'єднався з цехом кравців). 1767 року він здобув новий статут. Цехи діяли і в інших містах України. У Кам'янець-Подільському він звався цехом хірургів. Найкращі цирульники працювали у великих містах. У менших містах і в селах цирульники були малоосвічені, яких населення називало «партачами».

На центральних і східних землях 1741 року була розпочата підготовка цирульників з медичною освітою при військових шпиталях. 1794 року була влаштована перевірка знань «партачів» в Медичній Колегії. З організацією лікарських управ в Україні (1796 р.) було запроваджено перевірку знань цирульників в ряді міст (у Києві вона відбулася у 1815 році). Повністю Лікарська управа взяла під свій контроль цех цирульників 1817 року. За даними 1830 року в Київській губернії було 6 цирулень, у кожного майстра було від 2 до 4 підмайстрів. Після скасування маґдебурзького права в Києві, як і в усій Україні 1835 року, цехи цирульників припинили своє існування.

На Західній Україні цехів цирульників було значно більше, ніж на центральних і східних землях. Однак, після приєднання Західної України Австрією вони почали занепадати. Львівський цех хірургів нараховував тоді лише 5 фахівців. В інших містах Галичини і Буковини залишилося ще деякий час досить багато цирульників. 1775 року у Львові вперше були організовані курси з основ медицини для цирульників та повитух. Зі створенням у Львові Медичної колегії (1776 р.) право на приватну практику надавалося лише лікарям, що мали університетські дипломи; це фактично було початком кінця діяльності цирульників. Офіційно в Галичині й на Буковині цехи цирульників були ліквідовані 1870 року, проте споконвічні традиції цирульницьких методів лікування збереглися аж до початку 20 століття.

Див. також

«Севільський цирульник» — опера Дж. Россіні
«Сибірський цирульник» — російський фільм

Примітки

Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
Цѣруликъ // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 89—98. ISBN 978-966-02-5048-2.

Література

Г. Шульц Цирульники // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Клименко П. Цехи на Україні, т. 1, випуск 1. К. 1929;
Руфанов К. Общая хирургия. М. 1954;
Матеріали до історії розвитку охорони здоров'я на Україні, за ред. К. Ф. Дупленко. К. 1957;
Плющ В. Нариси з історії української медичної науки та освіти, кн. І. Мюнхен 1970.
Голярня, цилюрня на «Чиста мова»

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.

[2] Цѣруликъ // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 89—98. ISBN 978-966-02-5048-2.