Секретарка

Село Секретарка простягнулося вздовж глибокого і довгого яру по берегах річки Секретарки, що впадає в Південний Буг.

Засновано село Секретарка в ІІ пол. XVIII ст. Першими поселенцями були переважно молдовани. Поселення називали Би ͤ гаꞋдир'іўка, а за іншими даними ОʸрꞋдероўка. Господарював на селі поміщик Рева, за національністю молдованин. Через деякий час його маєток переходить до володінь поляка Яловецького. В знак протесту проти цього більша частина жителів покинула село, знаючи норовливий характер господаря. Пізніше, за наказом уряду, панський маєток конфісковують і утворюють військове поселення. До наших часів дійшли тільки розповіді про лиху вдачу поміщика Яловецького. Маючи, за розповідями старожилів села, надзвичайну вроду, господар полюбляв розважатися з молодими дівчатами і мав собі за дружину двадцятирічну панянку.

Після конфіскації маєтку село стало прикордонною заставою царської армії — «секрету». Звідси й походить назва — Секретарка. Адже в часи Запорізької Січіь село обороняли козацькі полки, які мали в своєму озброєнні секретну арку в центрі поселення. На вершині арки завжди пильнував один із козаків те, що діється навколо, повідомляючи жителів і воїнів про можливу небезпеку. Саму ж арку, як розповідали селяни, чужинцям помітити було важко тому, що село знаходилося в глибокому яру і було оточене величезною кількістю вербів.

Оскільки село стало воєнним осередком, сюди починають прибувати вихідці із Гайсинського та Ольгопільського повітів, переважно поляки, які й склали основну масу нинішнього населення Секретарки. Під час реформи 1861 року земельні наділи розподілили між селянами — по 4 десятини кожному чоловікові, а жінкам землі не давали. Подбала, нібито, влада і про новонароджених хлопчиків, і про тих хто мав повернутися із лав царської армій — залишила 1000 га земельних наділів. Насправді ж тодішні чиновники продали цю землю поміщику.

В 1876 році в селі Секретарка діяло однокласне міністерське училище та школа для дівчаток з 1897 року. Станом на 1897 рік в селі було 136 дворів. В 1900-х роках проживали як православні, так і католики (більше 3000 православних віруючих та 60 католиків) і було вже 600 дворів. Діяло 2 звичайні крамниці і одна спеціальна. Її народ прозвав «монопольською» через те, що там продавали горілку.

На початку 1920-х років було створено споживче товариство, яке очолив місцевий вчитель Степан Григорчук. Було засновано ревком та комітет незаможних селян. Також діяла профспілка вчителів та комсомольський осередок. В 1917 році в селі створили велику бібліотеку, яка збереглася донині. В І половині 1900 років в селі діяло чимало гуртків художньої самодіяльності та літній наметовий табір для учнів школи. А незабаром з'явилася в місцевому будинку культури кіноустановка.

В 1926 році Григорій Гоцул організував перше товариство з 15-ти господарств для спільного обробітку землі, а пізніше утворилися ще 12 таких товариств і 4 артілі. В 1931 році артілі було об'єднано в єдине господарство «В єднанні сила».

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 601 житель села[1]. В часи великої скрути 1932—1933 років селяни тяжко працювали в наймах у поміщика Джогана за 5 карбованців на місяць, бо вдома були великі сім'ї і всі були голодними та голими. Саме в цей час більша частина селян вимерла тому, що не бажала віддавати чесно зароблений хліб. Секретарку занесли до «чорного» списку влади і поставили за мету знищити все населення. В село прибували переселенці з Горківської області і тому було відкрито російськомовну школу.

В 1935 році Мокій Гнатович Осипенко стає першим орденоносцем району — його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

В серпні 1941 року на Кривоозерські землі прийшла окупація і в село Секретарка вторглися румуни, які почали тут господарювати на власний розсуд, знущаючись над жінками та вбиваючи чоловіків і літніх людей.

З війни не повернулося 223 секретарці і майже стільки ж вважаються зниклими безвісти.

В повоєнні роки в селі тривали відновлювані роботи і, більше того, жителі встигли створити новобудови — школу, сільську раду та тракторну бригаду.

В 1950-х роках в селі повністю відновилися всі ланки господарської діяльності, розпочався активний обробіток прилеглих та занедбаних за часів війни земель, розвивалося швидкими темпами тваринництво, рибальство, бджільництво. Так тривало аж до середини 80-х років, а потім почалася знову розруха: влада розкрадала частинами селянське добро, привласнюючи його собі. Остаточний крах відбувся у 2000-му році, коли було зруйновано 11 приміщень для великої рогатої худоби, 2 свинарники та конюшні. За розкрадання державного майна голову села та його заступників позбавили робочих місць.

Після цих подій 6 років люди не мали де працювати і чим прогодувати свої сім'ї. Аж в 2006 році до сільського голови надійшла пропозиція від агрофірми «Корнацьких» про допомогу у відбудові села і наданні робочих місць селянам.

В 2008 році було частково відновлено господарство села, люди отримали роботу. А в 2010 році створили спортивний зал для школярів та жителів села з метою покращення здоров'я селян.

В ці буремні часи починає свій шлях становлення місцева поетеса Круглик Лідія Петрівна, яка до 2012 року видала вже кілька збірок своєї поезії.

На сьогодні в Секретарці проживає 1422 особи з яких лише 120 є школярами. Тому на часі постає демографічна проблема, оскільки смертність перевищує народжуваність.

• Погода в селі Секретарка