Села України
Села України — найменші населені пункти України. За державним класифікатором село належить до 9-го розряду 4-го рівня класифікації, нижче сільської ради та вище селища. Села можуть мати індивідуальні адміністрації — сільські ради або спільне управління — об'єднання двох або більше сіл. Села також можуть бути під юрисдикцією міської адміністрації — міської ради.
Статистичні дані
На 1 січня 1991 в Україні було 28 844 села, на 5 грудня 2001 року — 28 619.
Найбільше за площею село в Україні — Космач — 84,309 км².
Найбільше село України за кількістю населення — Софіївська Борщагівка, понад 30000 чол.
Історія
В УРСР
З 1965 року в УРСР розгорнулося будівництво експериментально-показових сіл. У різних областях республіки створювалося 15 експериментальних сіл, на їхнє будівництво витрачено 55 млн крб. В 1969 році. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про комплексне проектування і будівництво в 1970—1975 рр. ще 28 експериментально-показових сіл.[джерело?]
У незалежній Україні
Зміни в українському селі, що відбувалися після здобуття Україною незалежності, мали головним чином кризовий характер. Порівняно з попереднім радянським періодом село сповільнило темпи соціально-економічного розвитку. Держава проводила несистемну і непослідовну аграрну політику. Законодавчі акти, політичні та економічні програми розвитку потенціалу С. були недостатніми, половинчастими, багато в чому декоративними й не узгоджувалися між собою. Соціально-економічний розвиток сіл залежав від матеріально-фінансового потенціалу сільськогосподарських підприємств. За умов глибинної загальної соціально-економічної кризи лише великі села, де зберігалося аграрне виробництво, мали змогу підтримувати свою життєдіяльність.
Протягом 1991—2012 років кількість сіл невпинно зменшувалася. 2005 року в Україні було 271 безлюдне та вимираюче село. Найбільше таких сіл було на Чернігівщині (56 %), найменше — у Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях.
За роки незалежності сільське населення втратило майже 2,6 млн осіб, що становило половину загального скорочення населення України. І це при тому, що частка сільського населення в загальній його чисельності складала 32 %, або 15,8 млн (2001). Скорочення чисельності жителів сіл відбувалося особливо швидкими темпами. Головним чинником, що впливав на зменшення числа жителів сіл, було природне скорочення (у 1995 воно становило 514,6 тис., у 2001—708,2 тис. осіб). Подальше зростання смертності на селі зумовлювалося економічною кризою — зниженням рівня життя, зростанням психологічного навантаження. Села посідали одне з перших місць (після шахтарів) за рівнем смертності від нещасних випадків. Природний рух сільського населення стримувався й погіршенням якісних показників його здоров'я. Більшість сіл України продовжували функціонувати в умовах пошкодженого природного середовища.
Однією з причин деградації сіл залишалася міграція, особливо сільськоъ молоді. Водночас мінімальну компенсацію демографічних втрат сіл забезпечив невеличкий міграційний приріст за рахунок міського населення — на 17,6 тис., а також адміністративно-територіальних перетворень (ще 61,5 тис.). Міграційний приріст почався 1992, коли поверталися на село колишні селяни, які раніше переїхали до міст; цей процес тривав до 2001 року. На початку 2000-х років виїзд із сіл знову став набирати темпів. Лише протягом 2002—2005 років щорічна кількість мігрантів зросла з 24,7 до 51 тисяч осіб на рік.
Проблема удосконалення відносин у сфері праці на селі розв'язувалася повільно, спонтанно, із застосуванням розрізнених за суттю, неврегульованих у часі й неадекватно спрямованих заходів. Продуктивність праці в сільс. госп-ві впала протягом 1990-х — 2000-х рр. майже удвічі. Найінтенсивніше звуження прикладання праці на селі відбувалося у вир-ві. На поч. 2001 серед сільс. населення було 4,4 млн працюючих (53,4 % заг. кількості працездатних). Кожен четвертий працював за межами села. Серед селян працездатного віку 2,4 млн не працювали і не навчалися. Протягом 1990—2003 число зайнятих в особистих госп-вах зросла з 681 тис. до 2,8 млн осіб, або в 4,2 раза, самозайнятість на селі виступала свого роду альтернативою безробіттю.
На селі розвивалися нові форми підприємництва. В Україні орг. структури сільс. госп-ва розвивалися під контролем д-ви. З'являлися різні за характером і власністю структури, як дрібні, так і великі.
Діяльність великих агропром. підпр-в часто спричиняла загострення соціальної напруги на селі. Більшість із них відмежовувалися від розв'язання соціальних проблем С. Водночас вони вплинули на звичайний уклад сільс. життя, принісши нову вироб. к-ру, досконаліше управління. Важливу роль у соціально- екон. розвитку сіл відігравали фермерські госп-ва.
Фінансова криза початку 1990-х рр. фактично призупинила діяльність служби побуту на селі. Протягом 1991—2005 число будинків побуту скоротилося втричі. Деградація сфери послуг негативно позначилася на к-рі господарювання. Становлення малого підприємництва в побутовій сфері села відбувалося повільно, здебільшого шляхом самореалізації. Держава практично припинила фінансування соціальної сфери сіл. Відбувалися зміни в торгівельному обслуговуванні сіл. На зміну колиш. торг. орг-ціям приходила кооперативна і комерційна торгівля. Широкі верстви сільс. населення не могли задовольнити найнеобхідніші життєві потреби за місцем проживання. 2005 р. 19,4 тис. сільс. населених пунктів не мали дошкільних закладів, 14,2 % — шкіл, 17,1 % — відділень зв'язку, 9,7 % — лікарняних установ, 6,8 % — торг. закладів.
За роки незалежності зазнало структурних змін духовне життя. У специфічних кризових умовах духовний потенціал селян більшою мірою реалізовувався через релігійну діяльність. У 1990-ті — 2000-ні роки склалася ситуація, коли, з одного боку, знижувалися загальні обсяги надання послуг, а з другого — розширювався спектр установ, які надавали послуги для жителів сіл. У містах з'явилися приватні телеканали, радіостанції, крамниці, кінотеатри, книгарні. Серед форм дозвілля провідне місце займав перегляд телепередач. Але на селі найчастіше транслювалося два-три ефірних канали, які мали погану якість прийому, у той час як у місті надавали послуги 15—20 каналів, одна-дві системи кабельного телебачення. Витрати коштів на потреби культури і відпочинку сільських мешканців були значно меншими, ніж городян (2004 року на душу населення в місті витрачалося майже в 3,5 рази більше). За можливістю доступу до культурних благ більшість населення сіл і невеликих містечок залишалася найбільш соціально маргіналізованою.[1]
Сучасне українське село
|
…Село! І серце одпочине! |
|
уривок поеми «Княжна» Тарас Шевченко[2] |
Тепер в Україні відбувається тривожне явище руїни, процес, що поглиблюється: надзвичайно понівечене національне буття, деформована національна свідомість значної частини українців, згубна з усіх боків політика щодо села.[3][4]
Українське село — це сформована тисячоліттями ефективна й унікальна система всебічного матеріального й духовного життєзабезпечення, національного людинотворення й націєзбереження.…
Цей людиноутворюючий і націєзберігаючий потенціал українського села як системи переконливо розкривається на прикладі української діаспори. Масово емігрувавши, наприклад, до Канади і США понад сто років тому, українці, на здивування американських етнологів, не розчинилися в чужомовному довкіллі, а збереглися там і досі як найбільш чисельна й стійка, високодуховна й патріотична національна меншина. Організація життя української спільноти в місцях розселення здійснювалась за закодованою в її свідомості моделі українського села.[4]
Життєоснови суспільства залежать визначальною мірою саме від села, воно за даними офіційної статистики забезпечує населення основами основ життєдіяльності — продуктами харчування, сировиною для тканин для пошиття одежі, шкірсировини для взуття, є продуцентом товарного хліба тощо. В Україні на продукти харчування витрачається майже 80 % сукупного доходу сім'ї, в той час як в країнах Європи — 15 %, Польщі — 30 %, а в США — 10 %.[5]
Відповідно до існуючих міжнародних норм, країни, де більше половини доходу витрачається на продукти харчування, віднесені до числа «бідних».[5]
У теперішній час[коли?] у розвинених країнах не мала частина населення сільської місцевості працює в третинному й вторинному секторах економіки.
В Україні плоди індустріалізації в села так і не прийшли: в обробітку землі широко практикується важка ручна праця, використання тяглових тварин, урожайність харчових культур значно нижча за урожайність в технологічно розвинених країнах (наприклад, урожайність картоплі, зернових), технології й інновації в сільське домашнє господарство так і не прийшли, на відміну від Данії, національна економіка якої значною мірою опирається на високотехнологічне сільське господарство й сімейну ферму.
В Україні відбувається обезлюднення сільської місцевості, зняття з обліку незаселених поселень і, як наслідок, деградація сільської поселенської мережі. Станом на 2008 рік майже зникла десята частина сільських поселень в Україні.[6] Темпи природного скорочення населення на селі значно вищі, ніж у середньому по Україні та міського населення.[6]
Трохи більше як половина (50,3%) селян мешкає у великих селах із населенням від 1 тис. осіб,
26,3% — у селах із 500–999 мешканців,
17% — із 200–499 мешканців, та
6,4% — у ще малолюдніших населених пунктах (Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ). Саме через дрібні села їхня загальна кількість зменшується. Офіційна статистика відображає цей процес не в повному масштабі: за даними Держстату із 1990 по 2018 роки зникли з мапи лише 426 сільських населених пунктів. Однак справжня кількість «вимерлих» сіл набагато більша: 2014-го р. 369 безлюдних сіл просто не були зняті з державного (адм.-тер.) обліку (Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ, 2017). На межі зникнення перебуває ще 4684 села, де станом на 2015 рік мешкало до 50 осіб у кожному. Тобто вже в перспективі кількох десятиліть сільська поселенська структура України зменшиться приблизно на 17%.[7][8][9]
У середньому на три села припадає одна сільська рада.[6]
Причинами зниження життєвого рівня сільського населення, насамперед, є зниження реальних доходів, які не забезпечують відтворення робочої сили, незадовільне забезпечення соціальними послугами, особливо низький рівень надання медичних послуг. Система адміністративно-територіального устрою, яка дісталася Україні в спадок від колишнього СРСР, характеризується високим ступенем централізації влади по вертикалі, що обумовлює низьку ефективність діяльності органів місцевого самоврядування, яка, значною мірою, обумовлена недостатнім рівнем бюджетного фінансування та відсутністю механізму трансферу фінансових ресурсів на рівень територіальних громад.[10]
Станом на 2008 рік в промислових регіонах (Запорізька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська області), незважаючи на складний екологічний стан, де рівень заробітної плати в сільському господарстві значно вищий від західних та північних областей України, розрив між народжуваністю й смертністю нижчий.[6]
Примітки
- Падалка С. С. Село в незалежній Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- «Княжна» (Поема) / Т. Г. Шевченко Друга половина 1847, Орська кріпость Архівовано 6 листопад 2012 у Wayback Machine. (текст на сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського)
- Петро Іванишин Село як матриця українського тут-буття / Науковий журнал Психологія і суспільство, 2010, № 4. ISSN 1810-2131
- Панченко П. П. Рец. на кн.: Українське село у спектрі наукового осмислення / М. М. Ігнатенко; Кримський гуманітарний ун-т. — Ялта: Обл. вид., 2009. // Електронне наукове фахове видання. Історія науки і біографістика 2009 — N 4
- Комарніцька О. П. З історії державного забезпечення продовольчої безпеки в США та Україні // Історія науки і біографістика. — 2008, N 4
- Щотижня в Україні зникає одне село. Українська правда. 6 жовтня 2011. Процитовано 12 березня 2020.
- В Украине исчезло до тысячи сел.. ТСН. 28 вересня 2018. Процитовано 12 березня 2020.
- Брусенцова А. А. Аналіз змін кількості сільських поселень Дніпропетровської області // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. — 2015. — Вип. 22. — С. 25–29.
- Верещук І. А. Особливості територіальної організації влади Львівської області Архівовано 3 грудень 2013 у Wayback Machine. // Економічний часопис-XXI Науковий журнал Архівовано 3 грудень 2013 у Wayback Machine.. — ХХІ № 9-10 2011 Архівовано 3 грудень 2013 у Wayback Machine.
Література
- Сільський сектор України на рубежі тисячоліть, т. 1: Потенціал сільського сектора. К., 2000
- Україна у цифрах у 2004 році: Статистичний довідник. К., 2005
- Історія українського селянства, т. 2. К., 2006
- Ігнатенко М. М. Видима темрява (Українське село: Тернистий шлях перехідної доби: 1990—2000 рр.). Ялта, 2008
- Падалка С. С. Українське село 1990—2000-х рр.: Тенденції соціально-економічних змін. «УІЖ», 2008, № 4.
- Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні: Історико-етнографічне дослідження. — К.: Наукова думка, 1964. — 240 с.