Сениця Павло Іванович

Павло Іванович Сениця (* 23 вересня 1879(18790923), Максимівка (в інших джерелах — Дем'янці), Полтавська губернія — † 3 липня 1960, Москва, Росія) — видатний український композитор-модерніст і фольклорист.

Сениця Павло Іванович
Зображення
Основна інформація
Дата народження 23 вересня 1879(1879-09-23)
Місце народження Полтавська губернія, Російська імперія
Дата смерті 3 липня 1960(1960-07-03) (80 років)
Місце смерті Москва, СРСР
Громадянство СРСР і Російська імперія
Професії композитор, музичний педагог
Освіта Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Жанри опера

Життєпис

Навчався в Московській консерваторії (1909) спочатку на вокальному факультеті (клас А. Мазетті), потім на контрабасі (клас А. Мартинова), з 1906 року — композиторський факультет (класи О. Ільїнського та С. Василенка). Після закінчення консерваторії там працював викладачем музичних теоретичних дисциплін. Товаришував з Болеславом Яворським та Сергієм Танєєвим.

У 1921—1931 збирав і впорядковував музичний фольклор.

Влітку 1923 року в Празі відбувся авторський концерт композитора. В цьому ж році в Харкові відбувся концерт Українського художнього вокального квартету з програмою «Три ЕС» (Стеценко, Степовий, Сениця).

Напередодні прем'єри симфонії № 2 «Де-не-де тополі» (першого модерністського твору в історії української музики) стався конфлікт між автором та інспектором відділу мистецтв Головполітосвіти, композитором Пилипом Козицьким. В результаті чого симфонія була виконана… без першої частини! Таку дію композитор сприйняв як акт вандалізму. В політичних колах П. Сениця був затаврований як контрреволюціонер. Було заборонено виконання і видання його творів на цілі десятиліття.

Помер у Москві.

Його ім'я носить дитяча музична школа міста Переяслава.

Творчість

Твори:

  • опери «Життя — це сон» (за Кальдероном), «Наймичка» (за Шевченком, не (закінчена);
  • симфонія № 1 фа мажор (1905), симфонія № 2 «Де-не-де тополі» (1912),
  • вісім струнних квартетів, увертюра для симфонічного оркестру,
  • «Скерцо», «Музичний малюнок» та «Пісня без слів» для фортепіано,
  • дві «Думи» для віолончелі з фортепіано,
  • «Легенда» для скрипки і фортепіано,
  • хори, солоспіви (понад 50), обробки народних пісень.

Вокальні твори Сениці написані на поезії Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини, М. Філянського, О. Олеся, М. Шаповала, О. Неприцького-Грановського. В українській музиці 20 ст. твори Сениці, особливо інструментальні, мали новаторське значення.

Фольклористика

Наукові праці:

  • «Сучасна українська музика» (1923),
  • «Українська вокальна музика» (1925),
  • «Українські народні пісні, записані у Волинській губернії М. Некозаченком» (1926),
  • «П. Демуцький, нарис з його життя і критичний аналіз праць» (1931).

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.