Сенюк Тарас Михайлович

Тарас Сенюк народився 22 червня 1980 року в місті Коломия на Івано-Франківщині. 1997 року закінчив коломийську середню загальноосвітню школу № 6. З дитинства мріяв стати військовим, в лавах Збройних Сил України — від 1997 року. У 2001 закінчив з відзнакою аеромобільний факультет Одеського інституту сухопутних військ. По закінченні військового інституту був направлений до Житомира.

Зовнішні відеофайли
	У Житомирі попрощалися із загиблим десантником Тарасом Сенюком
	Коломияни провели в останню путь Тараса Сенюка
	Герої не вмирають. Тарас Сенюк
	Обличчя героя: Ольга Сенюк, вдова загиблого бійця

З 2001 року проходив службу в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А0281. Пройшов шлях від командира аеромобільного взводу до командира батальйону, зарекомендував себе як ініціативний і досвідчений офіцер. Неодноразово Тарас Сенюк удосконалював практичні навички та здобував новий досвід за межами України. 2003 року брав участь у миротворчій місії в Іраку, де служив командиром механізованого розвідувального взводу з дислокацією в так званій точці «Форт», на кордоні з Іраном. Миротворці контролювали 150-кілометровий відрізок ірано-іракського кордону, окрім патрулювання, несли службу на блокпостах, допомагали працювати місцевим прикордонникам і митникам на офіційному пункті пропуску «Арафат». Після повернення додому продовжив службу на посаді командира аеромобільної роти. 2007 року Сенюка відправили у Косово, там також довелося патрулювати неспокійні райони, супроводжувати миротворчі колони, чергувати на стаціонарних блокпостах. Був призначений на посаду начальника штаба 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А1910, місто Житомир. В 2013 році призначений на посаду командира 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.

З весни 2014 виконував завдання в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України.

2 травня близько 4:00 в районі Слов'янська, російські бойовики вдалися до обстрілу військової колони із засідки, зав'язався бій. Вогонь було зосереджено на перші три бронетранспортери, в одному з яких перебував командир колони Тарас Сенюк, який під час бою командував діями особового складу. Бій тривав близько 10 хвилин, вогневі точки противника були подавлені. Близько 5:30 в районі мосту, біля селища Андріївка, знову зав'язався бій. Терористів було витіснено з блокпоста, і міст взято під контроль. З обох боків біля мосту почав збиратись антиукраїнські налаштований натовп. За рішенням командира на безпечній відстані від колони було виставлено бійців з метою запобігання провокацій. Протягом всього дня від представників сепаратистських угруповань лунали погрози знищити підрозділ і пропозиції перейти на бік сепаратистів. Близько 17:00 серед натовпу з'явились особи зі зброєю, командир наказав зайняти кругову оборону. Бойовики відкрили вогонь з-за спин цивільних, в один з БТРів полетів «коктейль Молотова». Під керуванням підполковника Сенюка військовослужбовці розібрали барикади і створили прохід для виведення колони в безпечне місце. З усіх напрямків посилився вогонь з різних видів зброї, й не лише по військовій колоні, а й по людях, які перешкоджали руху колони. Тоді загинули двоє солдатів Сергій Панасюк та Петро Коваленко. Чіткі команди комбата та впевнені дії особового складу дали змогу колоні вирватися з влаштованої пастки і не допустити втрати озброєння та військової техніки.

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (20.06.2014, посмертно) — за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові.[4]
• Медаль «Захиснику Вітчизни»
• Медаль «10 років Збройним Силам України»
• Медаль «15 років Збройним Силам України»
• Медаль «За сумлінну службу» III ступеня
• Почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» II ст.
• Почесний нагрудний знак командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За відмінну службу в аеромобільних військах Сухопутних військ Збройних Сил України»
• Нагрудний знак «15 років аеромобільним військам Сухопутних військ Збройних Сил України»
• Медаль за Іракську кампанію (США)

• 13 жовтня 2015 року рішенням Коломийської міської ради № 2363-58/2015, за виняткову мужність і героїзм виявлені у захисті України, жертовне служіння народові, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коломиї» (посмертно).[5]
• У 2014 році Укрпошта до Дня Збройних Сил України випустила художній маркований конверт серії «Героям Слава!», присвячений Герою України полковнику Тарасу Сенюку.[6]
• 23 травня 2015 року у Семенівці, м. Слов'янськ було відкрито меморіальний знак військовослужбовцям Нацгвардії, ВДВ, та співробітникам СБУ, які загинули на території Слов'янського району Донецької області, серед них і Герой України Тарас Сенюк.
• 29 травня 2015 року в Коломиї, на фасаді будівлі ЗОШ № 6 по вулиці Леонтовича, 14, де навчався Тарас Сенюк, відкрито меморіальну дошку на його честь.[7][8]
• 8 червня 2015 року в Коломиї був урочисто відкритий пам'ятник Тарасу Сенюку.[9]
• В Житомирі на честь Героя України названо провулок.[10][11]
• У квітні 2017 року в Житомирі, на базі спортивного комплексу «Динамо», відбувся Чемпіонат Збройних Сил України з рукопашного бою. Захід проводився на честь Героя України воїна-десантника полковника Тараса Сенюка.[12]

• Сенюк Тарас Михайлович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• Сенюк Тарас Михайлович // Український меморіал.
• Оксана Климчук. Вони загинули за нас. «Куля пробила бронежилет…» // Газета «День», 11 червня 2014.
• Ірина Музичук. «Командире, вогонь посилюється…» Як воював і прийняв смерть мужній воїн України Тарас Сенюк // Газета «День», 13 червня 2014.
• Під Слов'янськом загинув підполковник 95-ї житомирської бригади(рос.) // «Житомир.info», 3 червня 2014.
• Завтра житомиряни попрощаються з загиблим на Донбасі Тарасом Сенюком // «Перший Житомирський», 5 червня 2014.
• Ірина Музичук. Командир завжди був попереду…(рос.) // «Крила України», № 26 (741), 30 червня — 4 липня 2014 року, с. 13