Серж Вохор

Серж Вохор народився 1955 року на найбільшому острові Вануату, Еспіріту-Санто, в містечку Порт-Олрі. Шкільну освіту здобув у Школі Святої Анни (англ. St Anne School), потім навчався в одному з ліцеїв Порт-Олрі, а 1974 року проходив стажування як медичний працівник.[1]

Серж Вохор є членом Союзу поміркованих партій, консервативної, франкомовної політичної партії Вануату. Коли його партія прийшла до влади 1991 року, Вохор став міністром закордонних справ країни, залишаючись ним до 1993 року, а у грудні 1995 вперше у своїй політичній кар'єрі — прем'єр-міністром Вануату, перебуваючи на посту до лютого 1996 року. Повторно Вохор ставав прем'єр-міністром у вересні 1996 — березні 1998 років, липні—грудні 2004 року, а також у квітні-травні 2011.

Після того, як на парламентських виборах 1998 року Союзу поміркованих партій не вдалось утворити коаліційний уряд, Вохору удалось залишитись членом уряду, будучи з 1999 до 2001 року міністром закордонних справ. Після парламентських виборів 2002 року він також займав пост міністра закордонних справ з 2002 до 2003 року, а також був заступником прем'єр-міністра.[2] 2002 року в інтерв'ю газеті The Melbourne Age Вохор звинуватив австралійську федеральну поліцію у шпигунстві через прослуховування телефонів на території Вануату та в спробі дестабілізації політичної системи країни.[3] 2003 року як міністр закордонних справ він також виступив з критикою американського уряду та його союзників, які почали військову операцію на території Іраку.[4]

Незважаючи на втрату Союзом поміркованих партій кількох місць у парламенті за результатами виборів 2004 року, Вохору вдалось сформувати коаліцію з незалежними парламентарями й членами інших партій, що дозволило йому знову бути обраним на пост прем'єр-міністра.[5] Під час голосування він отримав підтримку 28 депутатів, натомість його головний опонент, Гам Ліні, отримав 24 голоси.[6] Наступного місяця Вохор сформував уряд національної єдності, в якому Ліні став заступником голови кабінету.

Під час третього прем'єрського терміну Вохора сталось кілька суперечливих подій. Так, у вересні 2004 року новий прем'єр-міністр різко розкритикував будь-які спроби іноземних держав втрутитись до внутрішньої політики Вануату, в тому числі, було порушено проблему австралійських військових консультантів на території країни, частина з яких займала певні посади в поліції та мобільних силах Вануату. В результаті міністр закордонних справ Барак Сопе зажадав виведення з території країни представників австралійської федеральної поліції[7], очільник якої, в свою чергу, висловив пересторогу, що цей крок може призвести до появи в Вануату міжнародних наркотичних синдикатів і створенню лабораторій з виробництва амфетамінів.[8]

Однією з найбільш суперечливих подій третього прем'єрського терміну Вохора став візит 3 листопада 2004 року до столиці Тайваню, міста Тайбей, під час якого він встановив дипломатичні відносини з Республікою Китай (Тайвань) без схвалення Ради міністрів Вануату[9] (перший комюніке про взаємне визнання було підписано ще 1992 року[10]). Це сталось за два місяці після візиту до КНР, під час якого лідери двох країн домовились щодо надання Вануату допомоги в розмірі $10 млн. Окрім того, КНР вже надавав цій меланезійській країні допомогу, в тому числі виділив кошти на зведення будівлі парламенту Вануату, корпусу Південнотихоокеанського університету, Коледжу сільського господарства й міністерства закордонних справ. Після встановлення дипломатичних відносин з Тайванем КНР погрожувала призупинити фінансову допомогу Вануату.[11] За якийсь час так само вчинила й Австралія, яка звинуватила уряд Вануату в корупції та беззаконні, чим спричинила невдоволення уряду Тайваню.[10] В Раді міністрів Вануату, у свою чергу, було проведено голосування, результатом якого стало скасування домовленостей з Тайванем і визнання тільки одного Китаю, Китайської Народної Республіки.[12][13] Упродовж кількох тижнів і РК, і КНР на тлі суперечок, що тривали в уряді Вануату, мали свої дипломатичні місії в Порт-Вілі. Втративши підтримку 16 членів парламенту[14] й, таким чином, втративши більшість, Вохор міг втратити прем'єрський пост через те, що опозиція спробувала винести йому вотум недовіри. У відповідь Вохор звернувся до Верховного суду Вануату, стверджуючи, що, виходячи з нових конституційних поправок, прем'єр-міністр не може бути усунутий від своєї посади упродовж першого року виконання своїх обов'язків.[15] Тим не менше Верховний суд ухвалив рішення, відповідно до якого ці поправки ще не були схвалені на всенародному референдумі, а значить, не набрали законної чинності. 11 грудня 2004 року Вохора на посту глави уряду замінив Гам Ліні. З того часу й до квітня 2011 року він залишався лідером опозиції в парламенті.

24 квітня 2011 року він знову очолив уряд, після того як парламент висловив вотум недовіри прем'єр-міністру Сато Кілману[16]. Однак уже 13 травня Вохор залишив свій пост, оскільки Верховний суд визнав його обрання неконституційним. Він отримав рівно половину голосів депутатів — 26 із 52[17].