Барак Сопе

Барак Сопе (англ. Barak Sopé, 1955) — політичний діяч Вануату, лідер Меланезійської прогресивної партії та до 2008 року член парламенту Вануату від острова Ефате. З 1999 до 2001 року був прем'єр-міністром країни.

Барак Сопе
Прапор
8-й Прем'єр-міністр Вануату
25 листопада 1999  13 квітня 2001 року
Попередник: Дональд Калпокас
Наступник: Едуард Натапеї
 
Народження: 1955(1955)
Порт-Віла, Вануату
Країна: Вануату
Партія: Меланезійська прогресивна партія
Нагороди:

Біографія

Отримав шкільну освіту в одній з гімназій у передмісті австралійського міста Мельбурн, а потім вступив до Південнотихоокеанського університету, розташованого у столиці Фіджі, місті Сува. За студентських часів захоплювався марксизмом. 1973 року Сопе, повернувшись на Нові Гебриди, став секретарем партії Вануаку й міністерським штатним співробітником. Згодом був послом Вануату в різних країнах Океанії, а 1982 року вперше потрапив до парламенту Республіки Вануату, яка здобула незалежність 1980 року. Виступав на підтримку суворої партійної дисципліни й радикальної зовнішньої політики прем'єр-міністра Волтера Ліні.[1]

Підтримував різні визвольні рухи, в тому числі Революційний фронт за незалежність Східного Тимору, рухи за незалежність від Індонезії провінції Папуа й від Франції Нової Каледонії; співпрацював з лівійськими лідерами, що, зрештою, призвело до суперечок з Ліні.[1] У грудні 1988 року за спробу заколоту був засуджений до місячного тюремного ув'язнення, однак невдовзі був амністований.[1] Того ж року заснував власну Меланезійську прогресивну партію, яка на загальних парламентських виборах здобула п'ять місць. З лютого до серпня 1996 року Сопе був міністром фінансів, а потім упродовж короткого часу займав пост заступника прем'єр-міністра, а також міністра торгівлі, комерції, промисловості й туризму.[1]

У травні 1997 року зайняв пост заступника прем'єр-міністра, а також міністра торгівлі, комерції, промисловості й туризму.[1] 25 листопада 1999 року за результатами голосування в парламенті Сопе був обраний на посаду прем'єр-міністра Вануату, отримавши підтримку 28 парламентарів (проти проголосували 24 депутати).[2] 13 квітня 2001 року уряду Сопе було висловлено вотум недовіри і він був змушений піти у відставку, поступившись опозиційному лідеру Едуарду Натапеї.[3]

Окрім того, йому було висунуто звинувачення у відмиванні грошей (кілька мільйонів доларів США)[4], за що в липні 2002 року був засуджений до трьох років позбавлення років. В листопаді 2002 року Сопе, який потрапив через цукровий діабет до лікарні, був помилуваний президентом країни, незважаючи на сильне невдоволення з боку Австралії та Нової Зеландії.[5]

Після того, як 29 липня 2004 року прем'єр-міністром Вануату став Серж Вохор, Сопе зайняв пост міністра закордонних справ, залишаючись на посту до листопада того ж року, коли був змушений піти у відставку через скандал, пов'язаний зі спробою встановлення дипломатичних відносин з Тайванем. У грудні 2004 року, з приходом Гама Ліні до влади, Сопе повернувся до складу кабінету міністрів, зайнявши пост міністра сільського, лісового та риболовного господарства.

В результаті виборів, що відбулись у вересні 2008 року, Сопе втратив своє місце в парламенті.[6]

Примітки

  1. AUSTEO (AUSTRALIAN EYES ONLY) REPORT: EXCERPT NO. 14 (англійською). Pacific Islands Development Program/Center for Pacific Islands Studies. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
  2. UPDATE: NEW PRIME MINISTER BARAK SOPE HEADS VANUATU FIVE-PARTY COALITION (англійською). Pacific Islands Development Program/East-West Center. Center for Pacific Islands Studies/University of Hawai‘i at Manoa. 25 November, 1999. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
  3. VANUATU PM SOPE OUSTED, NATAPEI TO LAUNCH INVESTIGATION (англійською). Pacific Islands Development Program/East-West Center. Center for Pacific Islands Studies/University of Hawai‘i. 14 April, 2001. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
  4. VANUATU OPPOSITION LEADER SOPE CHARGED WITH FORGING GOVERNMENT GUARANTEES (англійською). Pacific Islands Development Program/East-West Center. Center for Pacific Islands Studies/University of Hawai‘i. 8 November, 2001. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
  5. FORMER VANUATU PRIME MINISTER PARDONED (англійською). Radio New Zealand International/PINA Nius Online. 15 November, 2002. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
  6. Uncertainty after Vanuatu's general election (англійською). ABC. Radio Australia. 9 September, 2008. Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 17 грудня 2012.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.