Сефевідський Іран

Сефевидська імперія [lower-alpha 1] — одна з найбільших іранських імперій з часів мусульманського завоювання Персії, в якій з 1501 до 1736 року правила династія Сефевідів[1][2][3][4].

Сефевидська імперія
Səfəvi İmperiyası

ملک وسیع‌الفضای ایران

1501 – 1736
Прапор Герб
Столиця * Тебриз (1501–1555)
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Сефевідський Іран

Сефевидську імперію часто вважають родоначальником сучасної історії Ірану, а також однією з «імперій пороху»[5].

Заснування Сафевидськими шахами школу імамітів шиїтського ісламу як офіційної релігії імперії[6] ознаменувало один з найважливіших поворотних моментів історії мусульман.

У середньовічних джерелах держава частіше називалося державою Кизилбашів (Доулет-е кизилбаш).

Кизилбаші (від тюркск. «Червоноголові», азерб. Qızılbaş) — об'єднання тюркських кочових племен устаджли, шамлу, румлу, афшар, зулькадар, текелі, каджар і ін., що говорили на азербайджанською мовою[7][8][9][10][11], були панівною частиною суспільства.

Відомо, що тюрки-кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб[12]. За словами агента Московської компанії Лайонеля Племтрі, який побував у Сефевідській імперії в 1568—1574 роках, довжина чуба в кизилбашів могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те, що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.[13]

  • Шах Ісмаїл I
  • Традиційна зачіска кизилбашів "кекіл"
  • Воїн-кизилбаш

Засновник держави, шах Ісмаіл I, відомий як класик азербайджанської літератури[14][15]. Відомі його газелі, епічна поема «Десять листів» (1506), «Книга настанов», писав під псевдонімом «Хатаї». Він вплинув на розвиток всієї тюркомовної поезії.

Примітки
  1. перс. شاهنشاهی صفوی‎ Šāhanšāhi-ye Safavi.
  1. Helen Chapin Metz. Iran, a Country study. 1989. University of Michigan, p. 313.
  2. Emory C. Bogle. Islam: Origin and Belief. University of Texas Press. 1989, p. 145.
  3. Stanford Jay Shaw. History of the Ottoman Empire. Cambridge University Press. 1977, p. 77.
  4. Andrew J. Newman, Safavid Iran: Rebirth of a Persian Empire, IB Tauris (March 30, 2006).
  5. Streusand, Douglas E., Islamic Gunpowder Empires: Ottomans, Safavids, and Mughals (Boulder, Col: Westview Press, 2011) («Streusand»), p. 135.
  6. RM Savory, Safavids, Encyclopedia of Islam, 2nd ed.
  7. Willem Floor, Hasan Javadi, The Role of Azerbaijani Turkish in Safavid Iran.
    Оригінальний текст (англ.)
    During the Safavid period Azerbaijani Turkish,or,as it was also referred to at that time, Qizilbash Turkish, occupied an important place in society, and it was spoken both at court and by the common people... Throughout the Safavid period there were two constants to Azerbaijani Turkish as a spoken language in Iran. First, it was and remained the official language of the royal court during the entire Safavid period. Second, the language remained the spoken language of the Turkic Qizilbash tribes and was also spoken in the army.
  8. David Blow. Shah Abbas: The Ruthless King Who Became an Iranian Legend. — С. 165.
    Оригінальний текст (англ.)
    The primary court language remained Turkish. But it was not the Turkish of Istambul. It was a Turkish dialect, the dialect of the Qizilbash Turkomans, which is still spoken today in the province of Azerbaijan, in north-western Iran.
  9. С.Е. Григорьев. Об этнической принадлежности шиитов Афганистана // Восток: История и культура. — Институт востоковедения (Российская академия наук). Санкт-Петербургский филиал.
    Оригінальний текст (рос.)
    Кызылбаши, первоначально состоявшие из представителей семи малоазиатских тюркоязычных племен румлу, шамлу, устаджлу, афшар, каджар, текелю и зулкадар, говоривших на азербайджанском языке, были с XV в. одной из главных военно-политических опор Сефевидского государства.
  10. Н. К. Корганян, А. П. Папазян. Абраам Кретаци, Повествование. — С. 290.
    Оригінальний текст (рос.)
    Число этих шиитских племен, говоривших н азербайджанском языке, впоследствии значительно возросло. Сефевиды пришли к власти, опираясь на военную силу кызылбашей, поэтому государство Сефевидов вначале называлось Кызылбашской державой (Доулет-и Кызылбаш).
  11. G. Doerfer, «Woher stammte Ibn Muhanna?», стр. 246
    Оригінальний текст (англ.)
    "На сей день нам известно, что обозначение «туркмены» у авторов 13-14 вв. ни в коем случае не обладало тем узким значением, которое есть у него сегодня. Египетские источники на мамлюкско-кипчакском языке, например, по языку отличаются от источников «туркменов». «Туркменскими», например, являются такие слова как bul- «находить» (ср. с кипчакск. tap-). Теперь же bul- является истинно анатолийским, турецко-тюркским словом; как в азербайджанском, так и в туркменском «находить» будет tap-. Также в этих источниках встречается истинно анатолийское слово (y)ïrmaq – «река», и многое другое. Кратко говоря, «туркмены» в этих источниках – это и турки-анатолийцы, и туркмены, и «туркменские» сефевидские племена 16-17 веков, которые на самом деле были азербайджанцами. Другими словами, «туркмены» в давние времена было общим выражением для обозначения огузских тюрков, прежде всего для тех из них, кто исповедовал ислам."
  12. Нефедов, Сергей (5 вересня 2017). Война и общество. Факторный анализ исторического процесса. История Востока (рос.). Litres. ISBN 9785457065277.
  13. http://www.vostlit.info/Texts/rus12/Benister/text.phtml?id=7649. www.vostlit.info. Процитовано 22 жовтня 2017.
  14. H. Javadi and K. Burrill. Azerbaijan. Azeri Literature in Iran. — Encyclopædia Iranica, 1998. — Vol. III. — С. 251—255.
  15. Vladimir Minorsky. The Chester Beatty Library: a catalogue of the Turkish manuscripts and miniatures. — Dublin: Hodges Figgis & Co. Ltd., 1958. — С. 1. — xxxvii,147 с.
    Оригінальний текст (англ.)
    Nothing definite is known about the author who in original unvan of the present copy is called Amir Hidayatullah. The presumable date of this manuscript indicates that the poet must have lived in the second half of the 15th century A.D. The only personal detail that can be culled from the text is that on ff. 17a-17b Shah-i Najaf is mentioned, which designation of the caliph 'Ali can belong but a Shi'ite. The second indication is provided by the language in which the divan is written. The note on the white folio between the two sarlauhs which calls the language al-mughuliya 'Mongolian', or at best 'Eastern Turkish', is entirely baseless. The Turkish of Amir Hidayat is undoubtedly a 'southern Turkish' dialect, as used by Turcoman tribes. Dialectically it belongs to the same class as the divans of Jahan-shah Qara-Qoyunlu , Khata'i (=Shah Isma'il), Fizuli, etc. The current designation of this dialect is 'Azarbayjan Turkish', but it is spoken by the Turkish tribes of Transcaucasia, Persia, as well as those of Eastern Turkey and Mesopotamia. The indications (v. infra, p. 2) regarding the date, the dedicatee and the language of the author considerably restrict the field of our hypothesis concerning the milieu to which the author belonged. On the staff of Sultan Khalil were 'the two great amirs', Hidayatullah-beg and his brother Inayatullah-beg, whose talents and literary gifts were highly praised by the learned Jala al-din Davani. The former may have been the author of the divan.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.