Сингаївський Микола Федорович

Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.

Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. Після закінчення вишу працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідувачем відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок». Упродовж багатьох років — головним редактором журналу «Піонерія».

Похований на Берковецькому кладовищі, поряд з сином[2].

Український фонд культури заснував Міжнародну літературно-мистецьку премію[3] імені Миколи Сингаївського.

Перші твори друкувались у районній газеті «Радянське Полісся» та в обласній «Радянська Житомирщина». Пізніше в газеті з'явилась добірка віршів із напутнім словом Максима Рильського.

1958 року побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Панасович Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, з них — половина для дітей.

1968 року поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» Сингаївський удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

Багато мелодій, написаних на вірші поета, стали «співучими» серед людей: «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.

Дмитро Павличко у передмові до збірки пісень «Безсмертник» писав:

Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв'язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство.

Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балканський півострів і легендарна «Шипка», трояндові долини і плодоносна Фракія посідають особливе місце в його творчості. Вона певною мірою знайшла своє вираження у збірці «Лоза і камінь».

• Земле, чую тебе. 1961
• Гроно. 1962
• Мої сторони світу. 1963
• Моя радиостанция. 1964
• Вибрані поезії. 1966
• З березнем по землі. 1968
• Архипелаги. 1968
• Поступ. 1969
• Вогневиця. 1970
• Избранная лирика. 1971
• Я родом из песни. 1971
• Автограф. 1972
• Добросвіт. 1974
• Созвездие Лиды. 1974
• Покоління. 1975
• Дорогою зорі. 1979
• Заповітний хліб. 1982
• Внезапный возраст. 1982
• Синові в дорогу. 1982
• Лоза і камінь. 1983

• Жива криничка. 1958
• Колесо. 1966
• Метелик у портфелі. 1967
• Перепілка щастя носить. 1968
• Мій календар. 1969
• Журавлине літо. 1970
• Сонце для всіх. 1975
• Березничка. 1972
• Ми — громадяни. 1976
• Я вже виросла. 1978
• Стежка до криниці. 1980
• Тепла земля. 1982
• Родове дерево. 1988
• Краплі зорі. 1989

• Микола Сингаївський. Передмова до збірки «Вогненна трава». — Київ: Молодь, 1986.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Рудаков М. І. Автографи майстрів. — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр. С.85-88 — ISBN 966-7025-05-5
• Микола Рудаков.Микола Сингаївський — поет-пісняр.//Говорить і показує Україна: газета.1996,21 листопада. С.7

• Сингаївський Микола Федорович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 761.
• відео на вебсайті Youtube — пісні виконані на слова Сингаївського
• Микола Сингаївський — Золотий фонд української естради
• Українська естрада. Пісні серця. «Чорнобривці»
• «Їжакова книжка» Микола Сингаївський // Українські літературні казки
• Біографічний нарис