Синявський Олекса Наумович

Народився 5 жовтня 1887 року на хуторі Андріївка (нині Бердянський район Запорізької області). Батьки були бідними селянами, злидарювали, дітей було семеро. У чотирнадцять юнак покинув хутір і виїхав до Одеси.[1]

У 1899 закінчив початкову школу. Навчався в нижчій ремісничій школі та середній електротехнічній школі в Одесі (не закінчив). 1909 екстерном закінчив гімназію (Дорпат). З 1909 — студент фізико-математичного факультету, з 1910 р. — історично-філологічного факультету Харківського університету.

Брав участь в українському національному русі. 1914 заарештований і висланий на два роки в Полтаву під нагляд поліції. Повернувшись до Харкова 1916, закінчив екстерном університет і отримав диплом 1-го ступеня. За праці “Опис говірки села Покровського” та “Звуки о і є в українській мові” Синявського залишили на стажування в Харківському виші на катедрі слов’янської філології, але без стипендії.

З осені 1917 до початку 1918 працював управителем і учителем першої на Слобожанщині української гімназії, комісаром при Харківській шкільній окрузі (з грудня 1917 р.), головою Комісаріату в справах Харківської шкільної округи (квітень — вересень 1918 р.), викладав на курсах українську мову. Брав участь у видаванні часописів «Рідне Слово» й «Нова Громада», редагував українські підручники у видавництві «Союз». Був членом «Харківської шкільної громади».

Професор української мови Харківського інституту народної освіти (1920-1928), керував у ньому секцією української мови науково-дослідної кафедри мовознавства імені О. О. Потебні.

Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925—1928; відредагував його кінцевий варіант). Працював членом-редактором Комісії для складання словника української живої мови ВУАН. З 1928 очолював Діалектичну комісію ВУАН, з 1930 — завідувач відділу діалектології Інституту мовознавства ВУАН, де розробляв, зокрема, тему «Методологія соціальної діалектології». Одночасно (1932–1937) — професор Київського університету та Київського педагогічного інституту.

У 1937 заарештований органами НКВС. Синявського звинуватили в націоналізмі, редагування петлюрівської газети, вербуванні учасників підпільної організації, зв’язках з націоналістами.[1] Убитий у тюрмі 24 жовтня 1937 в Києві. Реабілітований самими комуністами у 1958 році, звинувачення були визнані безпідставними.

Олексій Синявський з дружиною Наталією Костянтинівною, донькою Галиною та сином Віктором (1930)

Автор численних праць із фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови. У діалектології виступив за елементи фонологічного принципу проти суб'єктивізму епігонів молодограматизму (О. Брок, М. Йогансен та ін.). Ініціатор укладання словника мови Т. Шевченка. Його перу належать підручники й посібники для шкіл, вишів та самоосвіти, що популяризували норми літературної мови.

Книжка «Норми української літературної мови» (1941) стала вдалим синтезом як досліджень самого автора, так і тогочасних дискусій, що точилися довкола внормування української мови. Головним критерієм нормування для О. Синявського були внутрішні закони української мови. Праця мала на меті допомогти українцям вміло послуговуватися всім розмаїттям граматичних і стильових ресурсів рідної мови. Книга відзначається змістовністю, фаховістю, композиційною стрункістю. Складається з таких розділів: Літери і звуки; Звукозміни; Словозміна; Невідмінювані слова; Словотвір; Наголос; Ортоепія і правопис; Синтакса; Розділові знаки. Написана з глибокою лінгвістичною обізнаністю й великою спостережливістю, ця праця справила істотний вплив на зміцнення літературних норм, стала вихідним пунктом усіх пізніших академічних граматик та підручників для вишів.

У праці «Покоління двадцятих років в українському мовознавстві» Ю. Шевельов високо оцінює доробок О. Синявського. Хоч усю мовознавчу продукцію 1920-х років тривалий час уважали «націоналістично-шкідницькою», усе істотне з усталеного Синявським збереглося до сьогодні. «…У головному реґляментація, запроваджена Синявським, хоч і без імени її творця, лишилася. Це, може, найкращий доказ її тверезости, життєздатности й науковости. Бо вона справді була побудована на широкій аналізі, на тверезому оцінюванні, на синтезі. В її основі лежало не механічне відштовхування від чогось неприємного…, а самостійна, суверенна, власна традиція й тенденція розвитку української мови, зокрема літературної мови»[2].

Серед визначних осіб, які найбільше вплинули на розвиток української літературної мови, Ю. Шевельов називає три прізвища: Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Олекса Синявський. Останній «вніс у проблеми нормалізації глибоке знання, науковий досвід і методу не тільки відчуття тенденцій розвитку, а й розуміння їх»[3].

В Києві існує вулиця Олекси Синявського[4].

• Синявський Олекса Наумович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 773-774.
• Профіль О. Н. Синявського на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України
• Телемко О. Олекса Синявський
• Олекса Синявський про словотвір Пена, Л. І.

• Грищенко А. П. Пам'яті видатного мовознавця // Мовознавство. — 1967. — № 6. — С. 23-29.
• Грищенко А. П. О. Н. Синявський: місце в історії українського мовознавства // Українська мова. — 2005. — № 4. — С. 22-62.
• Жовтобрюх М. А. Визначний дослідник української мови // Українська мова і література в школі. — 1967. — № 12. — С. 18-25.
• Г. О. Синявська: «Червоне колесо прокотилося по нашій родині з усією міццю» // Українська мова. — 2006. — № 1. — С. 90-98.
• Синявський Олекса Наумович // Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України — 75. 1930—2005: Матеріали до історії / В. Г. Скляренко (відп. ред.). — К.: Довіра, 2005. — С. 388—389.
• М. А. Жовтобрюх. Синявський Олекса Наумович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.