Сирохман Михайло Васильович

Михайло Сирохман – найвідоміший дослідник закарпатської дерев'яної церковної архітектури і людина, з якої на Закарпатті почалася епоха зацікавлення дерев'яною церквою[8][9].

На основі двадцятилітніх польових досліджень та архівних розвідок опублікував монументальну, обсягом майже 900 сторінок, монографію «Церкви України. Закарпаття» (Львів, 2000)[10], що містить інформацію про всі існуючі й утрачені дерев’яні та муровані храми Закарпатської області. Це видання, що готувалося до друку у складні 1990-і роки, вийшло за підтримки мецената Олега Іванусіва (Торонто). Книжка, ілюстрована фотографіями автора й архівними зображеннями, і досі залишається основним джерелом інформації про закарпатські пам’ятки сакральної архітектури. Також видав книжку «Втрачені церкви Закарпаття» (Торонто–Ужгород, 1999), путівник «П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття» (К., 2008), серію буклетів про церкви Хустщини.

2016 року в рамках проекту словацько-української міжкордонної співпраці вийшла книжка Михайла Сирохмана «Дерев’яні церкви та дзвіниці Закарпаття» (Пряшів, 2016), в якій представлено всі нині існуючі дерев'яні церкви краю, а також дзвіниці, яким зазвичай приділяється мало уваги. Уперше такий масив світлин подано у кольорі, причому окрім сучасних кадрів (крім авторської, залучено також фотозйомку Олени Крушинської), подано й фотографії з експедицій автора 1970–1990-х років. Особливу вагу це має для тих церков, які сьогодні спотворено переробками і вкрито бляхою. Давніші й сучасні світлини свідомо подані поруч, щоб показати, як несмак і невігластво знищують безцінну культурну спадщину. Видання також містить нові дані про церкви та їхніх будівничих, виявлені автором в архівах, і рідкісні фотографії першої пол. ХХ ст.

На основі даних, зібраних у польових дослідженнях 1990–2000-х років та архівних розвідок 1990–2010-х років Михайло Сирохман створив книжку «Будівничі закарпатських церков» (Ужгород, 2019)[11][12], більшість матеріалів якої присвячено народним майстрам, що будували традиційні дерев’яні храми у 1920–1940-х роках[13].

На основі даних, зібраних в архівах Закарпаття, Будапешта, Праги, Братислави, Кошиць написав книжку «Втрачені дерев’яні церкви північно-східної Словаччини» (Свидник, 2019, у співавторстві з Ярославом Джоґаником – директором Музею української культури у Свиднику)[14].

Ініціював видання двотомного альбому фотографій Закарпаття 1920-х років, що були зроблені чеським дослідником Флоріаном Заплеталом і збережені до нашого часу академіком Миколою Мушинкою. Разом з останнім виступив упорядником видання, що вибороло перше місце у своїй номінації у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року 2016». Тримовний альбом (українська, чеська, англійська) видали спільно ужгородське і чеське видавництва. Презентували видання в Ужгороді[15][16] й у Празі[17].

2001 року організував громадську акцію «Врятуймо гукливську церкву», в результаті якої дахи цієї пам'ятки, а згодом і церков у селах Розтока, Кужбиї, Ясіня, Уклин, були перекриті новим ґонтом. Після того, як 2003 року пожежа знищила дерев’яну церкву у Нересниці, пропонував відтворити цю пам’ятку – тільки не на старому місці, де вона була нікому не потрібна, а в Ужгороді. Ініціативу Михайла Сирохмана підтримав єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік, і у 2011–2013 роках на впорядкованій ділянці Боздоського цвинтаря з боку вулиці Капушанської було споруджено наближену копію Нересницької церкви[18][19][20].

У Закарпатській академії мистецтв запроваджено спецкурс для магістрів "Дерев’яна архітектура Карпат", який викладає Михайло Сирохман.

Він завжди публічно виступає проти спотворення пам’яток переробками, забудови їхньої території, з останніх подій – проти незаконного будівництва в охоронній зоні дерев’яної церкви у Кострині: виступав у пресі[21], ініціював скликання прес-конференції[22], зустрівся з тодішнім головою Закарпатської ОДА, та попри обіцянку останнього взяти ситуацію під контроль[23], винуватці, монахи православного монастиря, демонтували лише прибудову до церкви, а незаконно збудовані ними навколо пам’яткової церкви споруди так і лишилися на своїх місцях, відтак історичний ландшафт цього місця спотворено.

У 1980–2010-х роках опублікував десятки статей та інтерв’ю[24][25][26]про дерев’яні церкви у закарпатській пресі з метою привернути увагу громадськості до цих пам’яток.

Саме Михайло Сирохман, який має у краї великий авторитет як культурний і громадський діяч, ще на початку 2000-х років привернув увагу суспільства до дерев’яних церков і поклав початок їхньому перетворенню на культурний і туристичний бренд Закарпаття. В інших регіонах України цього не сталося й дотепер.

Дослідник історії й сучасності закарпатського образотворчого мистецтва Закарпаття, автор десятків текстів до альбомів і каталогів закарпатських художників, зокрема, Адальберта Ерделі (2017), Гаврила Глюка (2018), Володимира Микити (2016), Павла Ковача (2011), Надії Пономаренко (2020), В'ячеслава Приходька (2009), Павла Балли (2005), Андрія Бокотея (2007), Івана Шутєва (2007, 2011), Івана Дідика (2011), Василя Габди (2013), Ігоря Панейка (2020) та ін. Автор статті про закарпатське відділення НСХУ в альбомі-каталозі «Художники Закарпаття», виданому до 65-річчя Спілки (2011), передмови і текстів-коментарів до альбому «Акварелі закарпатських художників» (2018), статей про Павла Бедзіра та Лізу Кремницьку у книзі «Искусство украинских шестидесятников» (К., Основи, 2015), статей у журналах «Образотворче мистецтво», «Артанія», «Екзиль», у «Календарі пам’ятних дат» (щорічне видання Закарпатської ОУНБ) та регіональній пресі. Упорядник, автор передмови і коментарів до альбому «33 скульптури Івана Маснюка» (2014). Упорядник видання «IMEN. Літературні твори, щоденники, думки», в якому представлено літературну спадщину Адальберта Ерделі, автор передмови і приміток до нього.

У 2018 році Михайло Сирохман видав книжку про одного з лідерів мистецького авангарду на Закарпатті Павла Бедзіра[2]: «Павло Бедзір – це частина мого життя, це близько 30 років спілкування. Він не збирався бути вчителем, але він став учителем. ... Про нього існує кілька правд, і те, що я написав – це суб’єктивна правда, моя правда. Але моя суб’єктивність є водночас об’єктивністю. Не випадало писати про нього традиційно: важливо було знайти форму викладу. Я перемежовую розділи монологами самого Бедзіра, які зафіксували журналісти. ... Я хотів показати людину, яку знав і любив». Видання складається з двох розділів: перший містить біографію Бедзіра (відомості про дитинство і юність, про дружину Лізу Кремницьку, друзів, мистецьке середовище, про тиск з боку КҐБ і життя в умовах радянських реалій), другий присвячено його творчості – це графіка й окремі зразки живопису[27].

Михайло Сирохман – художник-графік. Тематика його творів — переосмислення стихійних проявів природи. Існування людини обмежене у часі, тому митця цікавлять позачасові образи-символи: каміння – як алегорія Землі, вода – як основа життя, дерева – як символ живої Природи і духовне начало[28].

Працює в авторській техніці (папір, акварель, гуаш, акрил, кулькова ручка). У ранніх роботах відчутний вплив його вчителя Павла Бедзіра. Серія «Дерев’яні церкви Закарпаття» (1980-і) характеризується тонким нюансуванням текстури твору, грою тональних градацій. У роботах серій «Життя каміння», «Життя дерев», «Полонини» (перша половина 1990-х) поступово втрачається елемент розповідності, автор наближається до чистої абстрактної композиції. Незважаючи на властивий абстрактному принципові «холод», роботи митця сповнені поетичного настрою. Роботи останніх років – це гра геометричних форм з підкресленою декоративністю[29].

Декілька серій робіт різних років присвячені дерев'яним церквам Карпат. На відміну від фотографії, що фіксує вигляд церкви одномоментно, графіка служить для Михайла Сирохмана засобом втілення позачасового образу споруди. За допомогою тональності він передає атмосферу, що її церква творить навколо себе. Усі ці роботи – невеликого формату: при відображенні монументальної споруди в мініатюрі міра узагальнення збільшується, і на створення образу церкви починає працювати антураж[30].

2017 року вийшов альбом «Михайло Сирохман. Графіка», в якому представлено вибрані твори з авторського доробку 1981–2016 років. Графічні аркуші з серій «Полонини», «Гірські озера», «Життя каміння» та окремий блок із зображеннями дерев’яних церков розміщено у двох тематичних розділах – «Обереги плинності» та «Приручення овиду»[31].

Михайло Сирохман. Втрачені церкви Закарпаття. – Торонто‒Ужгород: The Foundation of the Encyclopedia of Ukraine, 1999. – 123 с.

Михайло Сирохман. Церкви України. Закарпаття. – Львів: МС, 2000. – 879 с.

Михайло Сирохман. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. ‒ К.: Грані-Т, 2008. ‒ 85 с.

Михайло Сирохман. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 20 років церковного будівництва (1990‒2010). ‒ Львів: МС, 2010. ‒ 315 с.

Михайло Сирохман. Дерев’яні церкви та дзвіниці Закарпаття. ‒ Prešov: Petra, n.o., 2016. ‒ 188 с.

Михайло Сирохман. Будівничі закарпатських церков. ‒ Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2019. ‒ 198 с.

Михайло Сирохман, Ярослав Джоґаник. Втрачені дерев’яні церкви північно-східної Словаччини. Mychajlo Syrochman, Jaroslav Džoganík. Stratené drevené cerkvi severovýchodného Slovenska. ‒ Свидник: Музей української культури, 2019. ‒ 80 с.

М. Сирохман. Павло Бедзір. ‒ Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2018. ‒ 147 с.

Флоріан Заплетал. Дерев’яні церкви Закарпаття (фотоальбом) / Передм. Миколи Мушинки; упоряд.: Микола Мушинка, Михайло Сирохман. – Ужгород: Вид-во Олександри Гаркуші / Praha: Karpatia, 2015. – 120 с.

Флоріан Заплетал. Міста і села Закарпаття (фотоальбом) / Передм. Миколи Мушинки; упоряд.: Михайло Сирохман. – Ужгород: Вид-во Олександри Гаркуші / Praha: Karpatia, 2016. – 176 с.

Адальберт Ерделі. IMEN. Літературні твори, щоденники, думки / Упоряд., вступ. ст. І. І. Небесник, упоряд., передм., прим. М. В. Сирохман, під заг. ред. І. І. Небесник, редкол. І. І. Небесник, редкол. М. В. Сирохман, редкол. П. К. Балла, пер. з угор. П. К. Балла. - Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2012. - 440 с.

33 скульптури Івана Маснюка (альбом). – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2014. – 50 с.

Михайло Сирохман. Графіка (альбом). – Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2017. ‒ 56 с.

Автор десятків статей про дерев’яні церкви у закарпатській пресі, наукових і науково-популярних виданнях.

Автор десятків текстів до альбомів і каталогів закарпатських художників, статей у закарпатській пресі, наукових і науково-популярних періодичних виданнях.

Слово Ерделі: шлях митця до себе / Адальберт Ерделі. IMEN. Літературні твори, щоденники, думки. – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2012. – С. 37–39 (також упорядник, автор приміток, редактор перекладу з угорської)

Живопис В’ячеслава Приходька – свято, що завжди з тобою / В’ячеслав Приходько (альбом). – Ужгород: Видавничий Дім «Укрпол», 2009. – С. 7–18.

Акварелі закарпатських художників. Watercolors of Transcarpathian artists. – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2018. – 158 с. (автор передмови і текстів про художників)

Незламний експресіонізм Івана Маснюка / 33 скульптури Івана Маснюка (альбом). – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2014. – С. 3–7 (також упорядник і автор коментарів).

Десять із дев’яноста творчих літ / Художники Закарпаття (альбом-каталог). – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2011. – С. 7–11.

Передмова / Василь Габда. Живопис (альбом). – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2013. – С. 5–20.

Простір є тіло часу, час є розум простору / Павло Ковач (альбом). – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2013. – С. 5–13.

Острів Ігоря Панейка / Ігор Панейко. Малярство. Театр (альбом). – Ужгород: Видавництво О. Гаркуші, 2020. – С. 132–135.

Дерев'яна скульптура родини Іванчів // Образотворче мистецтво. – 2007. – №1. – С. 56–57.

Павло Балла: витоки, течії, жанри // Образотворче мистецтво. – 2007. – №1. – С. 90.

Живопис В’ячеслава Приходька // Образотворче мистецтво. – 2011. – №2. – С. 86–87.

Пеґас, Фенікс і чарівник Щур // Екзиль. – 2007. – №5. – С. 36–40.

Скло Бокотея. Історія благородства // Екзиль. – 2007. – №7. – С. 37–40.

Щасливий Глюк // Артанія. – 2012. – №3–4. – С. 104–111.