Сирійська мова

Сирі́йська мо́ва — мертва літературна мова арамейськомовних християн Східного Середземномор'я.

Сирійська мова
ܠܫܢܐ ܣܘܪܝܝܐ / Leššānā Suryāyā
Поширена в Левант і Месопотамія
Регіон Близький Схід
Носії мертва мова і священна мова Ассирійська Церква
Писемність сирійське письмо
Класифікація

Афразійська макросім’я

Семітська сім’я
Західносемітська
Центральносемітська
Північнозахідносемітська
Арамейська
Східноарамейська
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 —
ISO 639-2 syc
ISO 639-3 syc

В основі сирійської мови — арамейський діалект міста Едеси, міста, яке було важливим торговим і політичним центром, починаючи з кінця II ст. до н. е. до середини III ст. н. е. Найбільше поширення і розквіт сирійська мова отримала, починаючи з II століття, коли нею було перекладено Біблію — переклад «пешита», що став канонічним у християн-сирійців. Сирійська мова від Середземного моря до Персії була мовою писемності протягом кількох століть; у Візантійській імперії вона була найважливішою мовою після грецької, а в перській державі Сасанідів ця мова займала чільне місце як писемна. Торговцями-сирійцями цю мову було занесено далеко на схід, до самого Китаю та Монголії. У III—VII ст. сирійською мовою була створена багата література, головним чином церковна, як оригінальна, так і перекладна з грецької, а також з пехлевійської мови. Пізніше, з утворенням арабського халіфату сирійська мова виконала роль посередника між античною грецькою наукою і арабською, позаяк твори грецьких авторів спочатку перекладалися на арабську не з оригіналу, а з сирійської.

Особливості мови

Сирійська мова в період свого літературного розквіту не була розмовною масовою мовою, якщо не рахувати церковних і монастирських кіл, а проте вона була дуже близькою до деяких арамейських діалектів, і в цьому сенсі вона може на даному етапі вважатися живою. Починаючи з VII століття, арамейські діалекти, в тому числі й сирійські, починають поступово витіснятися і заміщатися арабськими. Таким чином, з кінця IX ст. сирійська мова була вже мертвою мовою; сирійські церковні автори X—XI ст. часто вже пишуть свої твори в супроводі арабського перекладу, або просто арабською мовою. Однак і пізніше, до кінця XIII ст., сирійською мовою писалося досить багато оригінальних творів. Те, що сирійська була головно мовою церковних кіл, і що нею багато перекладається з грецької, викликало її збагачення численними грецькими термінами і словами. Вплив грецької мови на сирійських авторів помічається також в області синтаксису та фразеології: іноді нагромадження періодів за зразком грецької мови ставало настільки значним, що самі сирійці скаржилися на незрозумілість. Едеські діалекти, що лягли в основу сирійської мови, належать до східної групи арамейських діалектів, до якої, таким чином, повинна бути віднесена і сирійська мова. Розбіжності між сирійським мовою та мовою єврейсько-арамейської літератури досить численні і стосуються як лексики, так і граматики та фонетики. В самій літературній сирійській мові можна відзначити вплив двох говірок — західної, власне Сирії, і східної — месопотамської. Цей вплив отримав своє вираження в двох традиційних способах читання голосних: західному — у християн-яковітів, і східному — у несторіан.

Графіка

Сирійське письмо є відгалуженням арамейського. До V століття використовувалося письмо «естрангело» (ʔesṭrangelå < грец. στρογγύλη «кругле»). Після розпаду в V столітті єдиної сирійської церкви на несторіанську та яковитську, кожна з церков розробила свій варіант писемності, що відрізняється написанням графем та використанням діакритики.

Напрямок письма справа наліво. Сирійське письмо є абугідою, на письмі позначаються лише приголосні, довгі голосні та дифтонги позначаються за допомогою матрес лекціоніс. Голосні факультативно позначаються діакритичними знаками, системи діакритики різні в трьох основних типах сирійського письма. Крім того, за допомогою діакрітик позначається якість приголосних (оклюзивний або щілинний варіант приголосного), у варіанті тексту без позначення голосних за допомогою точок розрізняються омографи.

Фонологія

Приголосні

Консонантизм типовий для арамейських діалектів, характерна наявність емфатичних приголосних. Виконується правило бегад-кефат: оклюзивні приголосні /b/, /g/, /d/, /k/, /p/, /t/ в поствокальній позиції реалізуються як відповідні їм спіранти.

Приголосні сирійської мови
Лаб. Дент. Альвеол. Пост-
альвеол.		 палат. Веляр. Увуляр. фарингал. Глотт.
простіемфатич.прості
Носові МФА: [m] МФА: [n]
Проривні Дзвінкі МФА: [b]1 МФА: [d]3 МФА: [ɡ]2
глухі МФА: [p]5 МФА: [t]6 [[Фарингалізація|МФА: [tˤ]]] МФА: [k]4 МФА: [q] МФА: [ʔ]
Фрикативні Дзвінкі (МФА: [v]) 1 (МФА: [ð]) 3 МФА: [z] (МФА: [ɣ]) 2 МФА: [ʕ]
Глухі (МФА: [f]) 5 (МФА: [θ]) 6 [[Фарингалізація|МФА: [sˤ]]] МФА: [s] МФА: [ʃ] (МФА: [x]) 4 МФА: [ħ] МФА: [h]
Апроксимант МФА: [l] МФА: [j] МФА: [w] МФА: [ʕ]
Тремтячі МФА: [r]
  • 1 звук [v] виступає як позиційний варіант фонеми [b].
  • 2 Звук [ ɣ] виступає як позиційний варіант фонеми [g].
  • 3 Звук [ ð] виступає як позиційний варіант фонеми [d].
  • 4 Звук [x] виступає як позиційний варіант фонеми [k].
  • 5 Звук [f] виступає як позиційний варіант фонеми [p].
  • 6 Звук [ θ] виступає як позиційний варіант фонеми [t].

Голосні

Сирійські голосні розрізняються за довготою і за якістю. Кількісно голосні поділяються на три типи: довгі, короткі та єдина надкоротка голосна. Не рахуючи шва, існує 6 голосних, кожна з яких має свій довгий і короткий варіант: /i/, /e/, /ɛ/, /a/, /ɑ/, /o/, /u/. Довгі голосні утворюють дифтонги зі звуками /i/ та /u/, у східносирійському діалекті дифтонги /au/ та /ai/ переходять, відповідно, в /o/ та /e/.

Література
  • Церетели. К. Г. Сирийский язык. «Наука», Главная редакция восточной литературы. Москва, 1979.
  • Brockelmann C., Syrische Grammatik mit Litteratur, Chrestomatie und Glossar, Берлін, 1905

Граматики:

  • Duval R., Traité de grammaire siriaque, Париж, 1881;
  • Nestle E., Brevis linguae siriacae grammatica, Карлсруе, 1881;
  • Nestle E., Syrische Grammatik mit Litteratur, Chrestomatie und Glossar, Берлін, 1888 (в серії «Porta linguarum orientalium»);
  • Nöldecke Th., Kurzgefasste syrische Grammatik, Лейпциг, 1898;
  • Brockelmann C., Syrische Grammatik mit Litteratur, Chrestomatie und Glossar, Берлін, 1905 («Porta linguarum orientalium»), 2-е видання, Берлін, 1925;
  • Gismondi H., Linguae syriacae grammatica et chrestomatia cum glossario, Бейрут, 1900;
  • Ungnad A., Syrische Grammatik mit Übungsbuch, в серії «Clavis linguarum semiticarum», 1932, № 7.

Словники:

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.