Скибинці (Чорнухинський район)

Перша писемна згадка про село датується 20-ми роками XVIII ст., проте один із документів XVIII ст. засвідчує існування Скибинців ще у XVII ст. У кількох збережених аркушах Рум'янцевського опису Малоросії за 1768 р., що стосуються села Скибинці, здійснено перепис сім'ї та господарства місцевого козака Корнія Назаренка[1]. Як зазначено у переписі, Корній на час проведення ревізії мав 90 років і був уродженцем Скибинців. Для того часу ставлення людей до свого віку було іншим, ніж нині: більшість не знала свого точного часу народження і часто під час переписів і ревізій називала приблизні «округлені» дати, нерідко додаючи собі від кількох до десятка років (іноді й більше). Очевидно Корній Назаренко народився у 80-90-х роках XVII ст. і саме — в Скибинцях, що свідчить про існування села в останній чверті XVII ст.

Існує дві версії щодо походження назви села. Перша пов'язана із прізвищем козака-засновника села — Скиби. Ця версія спирається на згадки у переписах XVIII ст. серед жителів сусіднього містечка Куріньки козаків зі згаданим прізвищем. Проте не виключено, що Скибинці було засновано переселенцями одного із однойменних сіл на Правобережжі. У другій половині XVII ст. відбувалося масове переселення населення із зазначеного регіону, що був основним театром бойових дій за часів Хмельниччини і Руїни. Не виключено, що село над Удаєм завдячує своїй назві якомусь із правобережних тезок. Так, двоє Скибинців є на Вінниччині (Погребищенський та Тростянецький райони), ще одні — в Тетіївському районі Київщини.

Перші більш-менш докладні відомості про Скибинці містить Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729—1731 рр. Згідно цього джерела, у першій третині XVIII ст. в селі налічувалося 14 селянських дворів[2]. Козацьких дворів, як видно з наступних переписів і ревізій, було дещо менше. Очевидно, що вже на 1730-х рр. у селі було близько 25 господарств.

У 1730—1760-х рр. було здійснено ще ряд ревізій Скибинців. Серед родин, що проживали в селі, згадуються: Назаренки, Гриненки (Грині), Бухали, Мироненки, Ясочки, Ющенки, Дерев'янки, Андрущенки, Костенки, Палахотнюки, Пластуненки, Стеценки. Від часу свого заснування, Скибинці входили до складу Чорнухинської сотні, а з 1757 р. — Куріньківскьої сотні Лубенського полку. Судячи з переписів, власних отамана і війта в селі не було, а управління козаками і селянами здійснювалося курінськими урядниками. З 1752 р. скибинські селяни потрапили в залежність від генерального осавула Якова Дем'яновича Якубовича (? — 1757 р.)[3]. Село було надано представнику генеральної старшини «на ранг» (допоки ніс службу, допоки була маєтність), так як після його смерті селяни знову стали «казенними» (тобто залежними тільки від держави).

На 1781 р. у Скибинцях зазначено 26 хат, в яких мешкали родини козаків, ще в 4-х будинках проживали підсусідки[4]. Селянських хат зазначено в переписі 48. У 1787 р. в селі було засвідчено 123 «душі чоловічої статі», тобто загалом населення села нараховувало близько 300 чол.[5]

До початку ХХ ст. населення села суттєво зросло. Так, станом на 1910 рік у Скибинцях нараховувалося 589 мешканців. У 1899 році в селі, на кошти місцевого лікаря Євтихія Костенка, відкрили однокомплектне початкове народне училище, а в 1900 р. — Скибинський сільський банк, який обслуговував села Скибинці, Нетратівку, Шкурати і Куріньку[6]. При народному училищі діяла майстерня, в якій навчали охочих виготовляти кошики з рогозу.

У 1903 році в селі відкрили будівлю земської школи, збудованої на кошти мецената Євтихія Костенка.

Під час подій 1917—1921 рр. влада у Скибинцях змінювалася кілька разів. Остаточно утвредися радянській владі в районі вдалося лише 1919 р., при цьому на території Чорнухинщини до середени 1920-х років діяли партизанські загони, які боролися проти більшовиків.

В 1932—1933 рр. багато жителів села померло під час Голодомору. П'ятьох скибинців було репресовано. Одного із них, лікаря Василя Голуба(1930—1937 рр.) розстріляли.

Пам'ятний знак померлим в роки Голодомору

18 вересня 1941 року село було окуповане німцями, в 17 вересня 1943 р. — звільнене підрозділами Червоної армії. Багато жителів села було мобілізовано до червоної армії влітку 1941 р. та вивезено до Німеччини в 1942—1943 рр. Так, на 1 січня 1943 р. в селі із 493 чол. населення дітей до 14 р. було 151, а у віці від 18 до 45 р.: чоловіків –22, жінок від 18 до 40 р. — 56[7]. На фронті загинуло 52 уродженці села (серед них 16 Назаренків, по 6 Довженків і Криворотьків, 5 Тищенків і 3 Єщенків).

У вересні 1990 р. в с. Скибинці з ініціативи жителя села І. Коляди було відкрито курган Скорботи в пам'ять жертвам Голодомору 1932—1933 рр.. Це був один перших пам'ятних знаків жертвам Голодомору в Україні.