Слободан Новак

Новак народився в Спліті 3 листопада 1924 року в сім'ї Дує і Марії (в дівоцтві Смоє) Новак. Його охрестили в місцевій церкві й дали ім'я Анте Слободан Новак. Початкову школу закінчив на острові Рабі, відвідував класичну гімназію в Спліті, потім закінчив школу в Сушаку. Під час Другої світової війни приєднався до югославських партизанів, про що розповів у своїх автобіографічних нарисах «Digresije» та «Protimbe» (2003).

Потім він навчався у Загребському університеті і здобув ступінь з хорватської та югославської літератури 1953 року. Працював інструктором, коректором та драматургом у Хорватському національному театрі (Спліт). Пізніше працював журналістом і редактором у різних видавництвах. 1983 року став членом Хорватської академії наук і мистецтв. 27 липня 1999 року Новака оголосили почесним громадянином острова Раб.

Він розпочав свою кар'єру піснями, сповненими болісних спогадів з війни. Вірші були зібрані в його роботі «Glasnice u oluji» (1950). Незабаром почав писати художні твори й опублікував «Krugovima» («Кола») та «Republike» («Республіка»). Він здобув увагу критиків та громадськості, опублікувавши автобіографічний роман «Izgubljeni zavičaj» («Втрачена батьківщина») (1955), де описав своє дитинство на безлюдному острові.

Оповідач розповідає через двох персонажів: дитяче «Я», коли він спостерігає, запам'ятовує та поглинає все довкола себе; і другого персонажа, теперішнє «Я», коли він сентиментально і покірно відтворює спогади та образи своєї юності. Його роман «Mirisi, zlato i tamjan» вийшов друком 1968 року. Це історія про пенсіонера-інтелігента середнього віку, що живе зі своєю дружиною на ізольованому острові; він живе своїм життям і доглядає дуже стару Пані Маркантунову, колишню багату патриціанку та власницю половини острова. Історія відбувається в 1960-х роках. Новак дотримується тієї ж тематичної та поетичної лінії у короткому оповіданні «Izvanbrodski dnevnik», опублікованому 1977 року.

Пізніше Новак опублікував збірку інтерв'ю з Єленою Хекман у творі «Digresije» («Відступ») 2001 року. Згодом опублікував «Protimbe» («Незгода») (2003), який він розглядав як розширення «Digresije». «Protimbe» — один з найвизначніших творів хорватської автобіографічної прози, багатий на ремінісценції та асоціації щодо молоді, політичного та соціального життя в СФР Югославії, його досвіду як письменника під час війни Хорватії за незалежність та подальших соціальних і політичних змін у країні.

• (хор.) ХАЗУ — Біографія
• Visković, Velimir (April 2006). Inzularnost kao metafora i zbilja. Dani Hvarskoga kazališta (хор.) 32 (1): 394–407. Процитовано 27 листопада 2016.

center> Protimbe