Сліпак

Довжина тіла 20 — 35 см, хвіст дуже короткий, очі нерозвинені, сховані під шкірою: зовні видні тільки сліди зростання повік у суцільну складку.

Спосіб життя сліпака підземний. Сліпак риє розгалужені системи підземних галерей, в яких живе сам і які слугують середовищем існування багатьох інших видів тварин — комах, ропух тощо. Живиться цибулинами і корінням рослин. Поширені сліпаки переважно в лісостепу і степу.

Розрізняють щонайменше 6 видів, у тому числі 4 види у складі фауни України. При широкому розумінні обсягу цього роду (тобто вкл. групу Nannospalax) видовий обсяг роду зростає до 13 видів.

1) види роду Сліпак у вузькому розумінні (Spalax sensu stricto)

• група «giganteus»
  • Spalax arenarius — сліпак піщаний
  • Spalax giganteus — сліпак гігантський
  • Spalax uralensis — сліпак уральський
• група «microphthalmus»
  • Spalax graecus — сліпак буковинський
  • Spalax microphthalmus — сліпак східний
  • Spalax zemni — сліпак подільський.

поширення цієї групи видів обмежено північним Паратетісом — від Прикарпаття до Південного Уралу на північ від Чорного, Азовського і Каспійського морів.

2) Види роду Nannospalax, яких часто вкл. у склад Spalax (принаймні як окремий підрід):

• група «ehrenbergi»
  • Spalax carmeli
  • Spalax ehrenbergi
  • Spalax galili
  • Spalax golani
  • Spalax judaei
  • Spalax munzuri
• група «leucodon»
  • Spalax leucodon — сліпець понтичний
  • Spalax nehringi

Поширення цієї групи видів пов'язано переважно з Балканами, Малою і Передньою Азією, Закавказзям; загалом на південь від Чорного, Азовського і Каспійського морів. один з видів проник у північно-західне Причорномор'я і, зокрема, поширений в Одеській області (на північ до Буковини і на схід до Південного Бугу).

Втрата видів сліпаків призведе до деградації степових комплексів, зокрема й зникнення ковилового степу (куртини ковили звичайно ростуть на старих кротовинах сліпаків).

Більшість видів фауни Європи і України включена до «червоних» переліків, у тому числі 3 види до Червоної книги України (2009).

В Україні поширені 4 види:

• Сліпак буковинський (S. graecus) — в Україні межиріччя Дністра і Прута;
• Сліпак піщаний (S. arenarius) — нижньодніпровські піски (найбільш вузькоареальний вид ссавців фауни Європи);
• Сліпак звичайний (S. microphthalmus Güld.) — лісостепові й степові райони Лівобережжя;
• Сліпак подільський (S. zemni) — Прикарпаття і лісостепові райони Правобережжя.

Ще один вид, який часом відносять до цього роду, представляє рід Nannospalax (інколи як підрід): сліпець понтичний (Nannospalax leucodon Nordm.), поширений у півд.зах. частині Дністро-Бузького межиріччя.

Найвизначніші огляди і ревізії сліпаків (Spalax s. l.) фауни України та суміжних країн підготовлено Лайошом Мегеєм (Mehely, 1909), Євдокією Решетник (Решетник, 1941), Катериною Янголенко (1965) та Вадимом Топачевським (Топачевский, 1969).

Наукова назва Spalax походить від давньогрецької назви цих тварин — σπᾰ́λᾰξ. Українська назва сліпак походить від «сліпий», бо тварина через свої недорозвинені очі нічого не бачить[2]. Назва зінське щеня зумовлена народними уявленнями, нібито ці тварини замість очей мають тільки зіниці[4]. У степових районах України сліпаків найчастіше називають «кротами», рідше «сліпцями», іноді «зінським щеням»[5].

• Гризуни-землериї

• Зінське щеня // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 496. — 1000 екз.
• Біологія ссавців-землериїв (таксономія, екологія, поширення) // Теріологічна школа (вебсайт Українського теріологічного товариства).

• Коробченко М., Загороднюк І. Таксономія та рівні диференціації сліпаків (Spalacidae) фауни України і суміжних країн // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2009. — Вип. 26. — С. 13—26.
• Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. Матеріали Міжнародної наукової конференції / За ред. І. В. Скільського та Н. А. Смірнова. — Чернівці : ДрукАрт, 2010. — С. 229—238.
• Решетник Е. Г. Матеріали до вивчення систематики, географічного поширення та екології сліпаків (Spalacinae) УРСР // Збірник праць Зоологічного музею. — Київ, 1941. — № 24. — С. 23—95.
• Сліпак // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Топачевский В. А. Слепышовые (Spalacidae). — Ленинград : Наука, 1969. — 248 с. — (Фауна СССР. Том 3. Млекопитающие. Вып. 3).
• Янголенко Е. И. Экология слепышей рода Spalax и их хозяйственное значение на Буковине: Автореф. дис. … канд. биол. наук. — Львов, 1965. — 20 с.
• Mehely L. Species Generis Spalax. — Budapest, 1909. — 334 p.