Собор Санта Марія Ассунта
Собор Санта Марія Ассунта або Пізанський собо́р (Il duomo di Santa Maria Assunta) — кафедральний собор, головний храм Пізанського архієпископства Католицької Церкви у Пізі, Італія. Собор є складовою архітектурного ансамблю П'яцца-деі-Міраколі (іт. Piazza dei Miracoli - Площа чудес), що з 1987 року оголошена пам'яткою Світової спадщини ЮНЕСКО[4].
Собор Санта Марія Ассунта | |
---|---|
Вигляд з повітря | |
Тип споруди |
собор церква[1] і музей[2] |
Розташування | Італія, Піза |
Архітектор | Бусчето Джудіче |
Початок будівництва | 1064 |
Кінець будівництва | 1092 |
Будівельна система | камінь |
Стиль | романський стиль |
Належність | римо-католицька |
Єпархія | Roman Catholic Archdiocese of Pisad |
Стан | національна спадщина Італіїd[3] |
Адреса | Piazza del Duomod |
Епонім | Діва Марія і Небовзяття Діви Марії |
Присвячення | Діва Марія |
Вебсайт | opapisa.it/en/square-of-miracles/cathedral |
Собор Санта Марія Ассунта (Італія) | |
Собор Санта Марія Ассунта у Вікісховищі |
Будівництво
Уряд Пізанської республіки у 1063 році вирішив збудувати кафедральний собор на честь перемоги Пізи над Палермо, який тоді належав сарацинам. Кошти були зібрані з десятої частини доходів від міста Палермо та данини з Балеарських островів. Запрошено архітектора Бусчето Джудіче, який розпочав роботи у 1064 році. При спорудженні собору поєднані різні стилі: елементи візантійської та мусульманської архітектури, романського стилю у його пізанському та ломбардському різновидах.
Великі суми коштів та дорогоцінностей, отримані пізанцями внаслідок нападу на африканське місто Махдія в 1087 році, здійсненого разом з іншими морськими республіками - Генуєю та Амальфі, також пішли на будівництво собору.
Будівництво собору було завершено у 1092 році. У 1118 році його висвятив папа римський Геласій II. Згодом, у 1150-х роках фасад собору було розширено архітектором Райнальдо. Після пожежі 1595 року відбулися реставраційні роботи на чолі із Джованні да Болонья[4].
Архітектура
Будівля спочатку мала вигляд грецького хреста, згодом переробленого до латинського хреста. Це п'ятинефний собор з апсидою та трансептом, який мовби «прорізає» собор, та трьома нефами. Апсида прикрашено двоярусною колонадою, а також бронзовими рельєфними воротами Сан-Раньєрі, що ведуть до каплиці.
Побудована арка створює просторовий ефект схожий на великі ісламські мечеті. Арка піднята й дещо загострена, складається зі смуг чорного й білого мармуру, що розташовані почергово. Мусульманському мистецтву собор завдячує незвичайними еліптичними куполами. Візантійський вплив бачиться у 2 галереях з монолітними колонами з граніту.
Багате оздоблення зовнішньої частини включає в себе різнобарвний мармур, мозаїку та численні бронзові предмети з військових трофеїв. Фасад складається з сірого та білого мармуру, прикрашений вставками з кольорового мармуру.
Внутрішня частина викладена білим та чорним мармуром з монолітними колонами сірого мармуру й коринфськими капітелями. Над прикрашенням скульптурами, мозаїками та фресками працювали відомі митці Італії, зокрема Чімабуе, Джованні Пізано, Тіно ді Камаїно, Джованні Базі на прізвисько Содома, Андреа дель Сарто.
Примітки
- archINFORM — 1994.
- Sistema Cultura
- dati.beniculturali.it — 2014.
- Glancey, Jonathan (2006)
Джерела
- Glancey, Jonathan (2006). Architecture. DK Eyewitness Companions: DK, ISBN-13: 978-0756617325
- Durliat, Marcel (1983) Romanische Kunst. Freiburg-Basel-Wien.