Сороколіт Іван Михайлович

Пережив разом із сім'єю голодомор 1932—1933 років.

Після досягнення 18-річчя від квітня 1944 року брав участь у другій світовій війні, яку закінчив у Німеччині. Служив у групі радянських військ у Німеччині до 1952 року. Отримав бойове поранення.

Після демобілізації трудову діяльність почав завідувачем клубу села Клювинці Гусятинського району Тернопільської області.

Після закінчення Тернопільської обласної сільськогосподарської школи з підготовки голів колгоспів (м. Кременець, 1955) в березні 1956 року в числі «тридцятитисячників» направлений головою колгоспу «Маяк» у село Котівка Гусятинського району, який очолював до 2010 року — 54 роки. Прийнявши весною 1956 року відстале господарство з великими боргами перед державою, з 15 карбованцями на поточному рахунку, з наявним поголів'ям 37 корів та 86 свиней, без жодної зернини насіння в засіках, завдяки вмілому і ефективному керівництву вивів його у передове підприємство загальнодержавного («всесоюзного») масштабу. Пізніше — директор агрофірми «Маяк» у цьому селі.

Господарству присвоєне звання «Колгосп високої культури землеробства», у ньому був збудований і діяв новий тваринницький комплекс з вирощування нетелей на 7000 голів. Щільність поголів'я худоби в господарстві складала 120 голів на 100 га сільськогосподарських угідь. Підприємство постійно перебувало в лідерах за врожайністю сільськогосподарських культур у районі та області. Засаджено і вирощено 17 га хвойного лісу, споруджено ставків загальною площею 118 гектарів, збудовано підземну водопровідну мережу для зрошування полів на площі 1000 га.

І. М. Сороколіт поряд з виробничими питаннями велику увагу приділяв соціально-культурному будівництву в тих дев'яти населених пунктах та чотирьох сільських радах, що знаходилися на території колгоспу. За рахунок господарства прокладено 26 км магістрального газопроводу-відводу до села Котівка, що дозволило газифікувати не лише саме село, але й третину району.

За роки керівництва Івана Сороколіта в населених пунктах збудовано три будинки культури, три школи, два адміністративних будинки, житловий будинок на 36 квартир, фельдшерсько-акушерські пункти, три дитячі садки, одну церкву, прокладено дороги з твердим, а в село Котівку — з асфальтним покриттям.

Обирався головою ради колгоспів Тернопільської області та членом Всесоюзної ради колгоспів.

Нині на заслуженому відпочинку.

Дружина:
Варвара Іванівна Сороколіт (з дому — Хоменко; 10.03.1930, с. Камяне Лебединського району Сумської області — 16.01.2009, с. Котівка Гусятинського району Тернопільської області) працювала головним економістом колгоспу «Маяк» с. Котівка Гусятинського району Тернопільської області.

Діти:
Леонід (нар. 28.05.1955, м. Кременець Тернопільської області) — громадсько-політичний діяч; працював на комсомольській, партійній роботі, заступником голови Гусятинської районної ради, заступником голови Гусятинської районної державної адміністрації, від 2004 — керуючий Гусятинським відділенням банку «Хрещатик»[2]. Депутат Гусятинської районної ради шести скликань, у 2015-му обраний депутатом Гусятинської селищної ради об'єднаної громади[3]. Голова громадської організації «Спілка підприємців»[4].
Віталій (нар. 19.10.1959, с. Котівка Гусятинського району Тернопільської області) — підприємець; закінчив Тернопільський фінансово–економічний інститут (нині — національний економічний університет) за спеціальністю «економіст», працював на комсомольській, партійній роботі, від 1987 року — в приватному бізнесі: у 1987—1988 роках — директор заводу «Госплитво», у 1989—1991 — директор АТ «Тарнекс», від 1994 — директор ТОВ «Мелвіс».[5]

Автор книги спогадів «Поле мого життя» (1-ше видання — 2013 р.[6], 2-ге видання — 2016 р.).

За вагомі досягнення у сільськогосподарському виробництві та соціально-культурному розвитку, колгосп неодноразово нагороджувався «Всесоюзними» та республіканськими нагородами, часто заносився на дошку пошани на «Всесоюзній» виставці народного господарства у Москві.

• звання Героя Соціалістичної праці (1977),
• два ордени Леніна,
• Орден Жовтневої Революції,
• два ордени Знак Пошани,
• орден Великої Вітчизняної війни,
• орден «За мужність» (2004),
• чотирнадцять медалей,
• Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР,
• відзнака «Честь і Слава Тернопільщини»,
• має бойові нагороди.

• Халупа Н. Сороколіт Іван Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 316—317. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Сороколіт І. М. Поле мого життя: спогади / І. М. Сороколіт. — Тернопіль: Терно-граф, 2013. — 224 с.: іл. (друге видання — 2016).

• Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Социалистического Труда передовикам сельского хозяйства Украинской ССР» / «Известия». — 1977. — № 299 (23 груд.).
• Мельничук, Б. Світла доля Сорокаліта / Богдан Мельничук // Вільне життя. — 1977. — № 255 (25 груд.).
• Височінь земної орбіти / Творці достатку. — Київ, Урожай, 1978. — С. 386—391.
• Мельник, Є. «Маяк» крокує у перспективу / Є. Мельник // Вільне життя. — 1981. — № 218 (11 лист.).
• Кориневич, А. І. Мірило — кінцевий результат. — Львів: Каменяр, 1982.
• Зеленська, В. Дбайливий господар, вихователь, наставник / В. Зеленська // Прапор комунізму. — 1983. — № 75 (25 черв.).
• Сороколітр, І. Часу для розкачки немає / І. М. Сороколіт // «Радянська Україна». — 1986. — № 78 (4 квіт.).
• Нарадка, Р. Нащадкам на згадку / Р. Нарадка // Прапор комунізму. — 1989. — № 137 (14 лист.).
• Нарадка, Р. Сьогодні солдат — завтра хлібороб / Р. Нарадка // Прапор комунізму. — 1990. — № 14 (27 січ.).
• Опиханий, М. І на суші теж бувають маяки / М. Опиханий // Прапор комунізму. — 1991. — № 46-47 (19 квіт.).