Софроницький Володимир Володимирович

Володи́мир Володи́мирович Софрони́цький (рос. Софроницкий Владимир Владимирович; 25 квітня (8 травня) 1901(19010508), Санкт-Петербург — 29 серпня 1961, Москва) — піаніст, професор Ленінградської (з 1936 г.) і Московської (з 1942 г.) консерваторій, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1942), лауреат Державної премія СРСР (1943 р.).

Володимир Володимирович Софроницький
Народився	25 квітня (8 травня) 1901(1901-05-08) Санкт-Петербург
Помер	29 серпня 1961(1961-08-29) (60 років) Москва ·злоякісна пухлина
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР  Російська імперія
Діяльність	піаніст, музичний педагог
Alma mater	Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Заклад	Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Жанр	класична музика
Нагороди
Сайт	sofronitsky.ru

Володимир Софроницкий народився в родині вченого-фізика. Його мати походила з козацького роду, була внучатою племінницею відомого українського живописця та іконописця Володимира Боровиковського.

З 1910 року учився в Олександра Михаловського у Варшаві, в 1914—1921 — у Л. В. Ніколаєва в Петроградську Консерваторії. Виступав із сольними концертами з 1919. З перших кроків вразив слухачів винятковим самобутнім дарунком, інтуїтивною мудрістю, красою звуку. Прославився інтерпретацією творів композиторів-романтиків, а також О. М. Скрябіна, на дочці якого був одружений. Ім'я Софроницкого присвоєне одній із музичних шкіл Москви

Софроницкий відомий також як автор паліндромонів. У числі його творів: «Не пошл Шопен», «А Лист — сила!», «Хил, худ он, но дух лих», «Давид, иди в ад!», «Он в аду давно», «Репу поп упер», «Лёша на полке клопа нашёл», «Он пел о Киле великолепно», «Аргентина манит негра», «Велика Анна аки лев», «Но невидим архангел, мороз узором лег на храм, и дивен он», «Велик Оборин, он и робок и Лев», «Сенсация, поп яйца снес» та інші.