Софія Меро

Софія Фредерика Меро (нім. Sophie Friederike Mereau; уродж. Шубарт (Schubart); у другому шлюбі Брентано (Brentano); 27 березня 1770, Альтенбург — 31 жовтня 1806, Гейдельберг) — німецька письменниця і поетеса, представниця романтизму.

Софія Меро
Ім'я при народженні нім. Sophie Friederike Schubart
Псевдо Seraphine[1]
Народилася 27 березня 1770(1770-03-27)[2] або 28 березня 1770(1770-03-28)[3]
Альтенбург, Священна Римська імперія[2][4]
Померла 31 жовтня 1806(1806-10-31)[4][5][…] (36 років)
Гайдельберг[3][2][4]
Країна Німеччина[2]
Діяльність письменниця, поетеса, редакторка
Сфера роботи поезія
Мова творів німецька[6]
У шлюбі з Клеменс Брентано[4]
 Софія Меро у Вікісховищі

Біографія

Софія Шубарт народилася в багатій родині, і для жінки свого походження і часу здобула дуже гарну освіту. Незважаючи на свої упередження щодо шлюбу, 1793 року з причин економічного характеру вона вийшла заміж за професора юриспруденції з Єни Карла Меро. У шлюбі у них народилися син Ґустав і дочка Ґульда. Меро проживали в Єні, де завдяки своєму чоловікові Софія познайомилася з Фрідріхом Шиллером. Шиллер оцінив поетичний талант Софії Меро, протегував їй, публікував її твори в журналі, давав їй рекомендації з питань естетичного смаку і вибору жанру. Лірика Меро відповідає уявленням Шиллера про природну поезію. У своїй поезії Софія Меро наслідує шиллерівські заповіді символізації. Для Софії Шиллер був значимою людиною, якій вона довіряла. Меро і Шиллер були схожі своїм прагненням до свободи. Софія Меро опублікувала кілька оповідань, есе, вірші і два романи. Кілька творів природної і пейзажної лірики Меро були покладені на музику Цельтером, Бетовеном, Рейгардтом. Меро також видавала кілька альманахів і журнал «Калатіск». Вона працювала над перекладами і літературною обробкою текстів французькою, англійською та італійською мовами.

Успішна письменниця, Софія Меро була нещасна в шлюбі. Вона хотіла жити відповідно до своїх романтичних ідеалів любові і свободи. У неї було кілька любовних романів, в тому числі з Фрідріхом Шлегелем і Клеменсом Брентано. Після смерті свого 6-річного сина Ґустава Софія Меро 1801 року подала на розлучення, яке вважається першим розлученням в герцогстві Саксен-Веймар, хоча згідно з архівними документами розлучення в герцогстві оформлялися і до 1800 року.

Разом з донькою, яку Карл Меро залишив матері, Софія почала новий етап свого життя. Її літературний талант давав фінансову незалежність. Завагітнівши від Клеменса Брентано, вийшла за нього заміж 1803 року. Подружжя разом займалися літературою і перекладами. Через ревнощі Брентано Софія сприймала життя з ним як ув'язнення. Одній зі своїх подруг Софія писала, що спільне життя з Брентано — одночасно рай і пекло, але переважно пекло. 1806 року Софія Меро-Брентано померла у віці 36 років після пологів. Незабаром після смерті Софії Клеменс Брентано одружився на 16-річній Авґусті Бусман.

Література
  • Julia Augart: Eine romantische Liebe in Briefen. Zur Liebeskonzeption im Briefwechsel von Sophie Mereau und Clemens Brentano. Königshausen & Neumann, Würzburg 2006.
  • Dagmar von Gersdorff: Dich zu lieben kann ich nicht verlernen. Das Leben der Sophie Brentano-Mereau. Insel Verlag, Frankfurt am Main, 1984. ISBN 3-458-14182-0
  • Katharina von Hammerstein: Sophie Mereau-Brentano. Freiheit — Liebe — Weiblichkeit: Trikolore sozialer und individueller Selbstbestimmung um 1800. Universitätsverlag Winter, Heidelberg. ISBN 3-8253-0183-4
  • Britta Hannemann: Weltliteratur für Bürgertöchter. Die Übersetzerin Sophie Mereau-Brentano. Wallstein, 2005. ISBN 3-89244-896-5
  • Lucia Sabová: Problematik der weiblichen Identität in den Erzählungen von Sophie Mereau. Logos-Verlag, Berlin, 2011 року. ISBN 978-3-8325-3019

Примітки
  1. Czech National Authority Database
  2. WeChangEd
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11858104X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Брентано, Клеменс // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1891. — Т. IVа. — С. 648.
  5. International Music Score Library Project — 2006.
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.