Соціалістична Республіка Словенія

Під час Другої світової війни Третій рейх, Італія, Угорщина та Хорватія поділили між собою територію Словенії. Німці, і італійці проводили германізацію або, відповідно, романізацію населення. У Словенії виникли два рухи Опору: комуністичний і націоналістичний. Після війни Словенія стала однією з республік СФРЮ. Вона не змогла отримати Вільна територія Трієст, за угодою 1954 він був переданий Італії. У 1955, було підписано договір, за яким землі Каринтії і Штирії, населені переважно словенцями, залишалися за Австрією, а це було 2600 км ². На ці території все ж таки зважилася претендувати Югославія, але за підтримки СРСР.

У березні 1990 року Собор Соціалістичної Республіки Словенії прийняв ряд конституційних змін, які дозволили розпочати демократичні перетворення.[1] Соціалістичні закони значною мірою були скасовані і відкриті демократичні вибори були проведені у квітні того ж року.[2] На парламентських виборах перемогла опозиція, відома як коаліція ДЕМОС на чолі з дисидентом Йоже Пучніком. У той же час Мілан Кучан, колишній голова Союзу комуністів Словенії (СКС), був обраний президентом республіки. Демократично обраний парламент призначив християнсько-демократичного лідера Лойзе Петерле прем'єр-міністром, що фактично поклало край 45-річному пануванню комуністичної партії. Протягом цього часу Словенія зберігала свій старий прапор і герб, і більшість з попередніх символів, очікуючи створення нових символів, які в кінцевому результаті були прийняті після проголошення незалежності. Старий гімн Naprej zastava slave було замінено на Zdravljica вже в березні 1990 року.

23 грудня 1990, відбувся референдум про незалежність у Словенії, в якому 92,3 % виборців (88,5 % від загальної кількості виборців) проголосували за вихід Словенії з Югославії. 25 червня 1991, словенська незалежність була проголошена в словенському парламенті. Після короткої Десятиденної війни, військовики Словенії захистили свою незалежність, і до кінця того року її незалежність визнало міжнародне співтовариство.