Соціал-демократична партія Швеції

Виникнення соціал-демократичної партії бере початок 1881 року, коли Август Пальм, за спеціальністю швець, повернувся із Німеччини на батьківщину та виступив із публічною промовою «Чого хочуть соціал-демократи?». 1889 року на з'їзді у Стокгольмі, де більшість делегатів були обрані профспілками, було засновано Соціал-демократичну робітничу партію Швеції.

Першим соціал-демократом, якого 1896 року було обрано до риксдагу, був Ялмар Брантінг.

1917 року соціал-демократи вперше беруть участь у роботі коаліційного уряду разом з лібералами. Молодіжне крило покидає партію та засновує комуністичний рух.

Соціал-демократи очолювали боротьбу за загальне виборче право, яка стала успішною 1918 року, коли риксдаг ухвалив законопроєкт про конституційну реформу, яка набула чинності 1920 року.

1920 року Ялмар Брантінг сформував перший соціал-демократичний уряд, у якому більшість місць належала буржуазним партіям.

На виборах 1921 року, які проходять на основі загального виборчого права, яке поширювалося також і на жінок, соціал-демократична партія отримує 39,4 % голосів.

1925 року після смерті Брантінга уряд очолив Рікард Сандлер, а головою партії став Пер Альбін Ханссон. Уряд соціал-демократів пішов у відставку 1926 року.

Після переконливої перемоги на виборах 1932 року Пер Альбін Ханссон сформував уряд. У 1930-і роки провели значні соціальні реформи, як-от страхування з безробіття, покращення пенсійного забезпечення, організація відпусток, стоматологічну допомогу, а також суспільні роботи для боротьби з безробіттям. Під час другої світової війни сформувався уряд на основі широкої коаліції.

1946 року після смерті Пера Альбіна Ханссона його наступником став Таге Ерландер.

1951 року сформувався коаліційний уряд з Селянським союзом (сучасною Партією Ценнтра). У 1950-і роки були виділені асигнування на освіту і науку, житлове будівництво, страхування з хвороби, та після запеклої боротьби, проведення загальнонаціонального референдуму й формування соціал-демократичного уряду — загальне пенсійне забезпечення за вислугою років.

З 1969 року наступником Таге Ерландера на посту керівника партії та прем'єр міністра стає Улоф Пальме. На початку 1970-х років провели реформу трудових відносин, до якої входило прийняття законів про спільне ухвалення рішень, гарантій зайнятості, а також безпеки та охорони здоров'я на робочому місті. Крім того, прийняли законодавчі акти про батьківське страхування, загальну безкоштовну шкільну освіту.

Після виборів 1976 року соціал-демократи опинилися в опозиції після 44-х річного перебування при владі. 1980 року провели референдум по використанню ядерної енергії. Пропозиція лібералів та соціал-демократів поетапної відмови від використання отримала більшість голосів.

Після перемоги на виборах 1982 року Улоф Пальме сформував новий уряд. 1986 року Улофа Пальме вбили, керівником партії і прем'єр-міністром призначений Інгвар Карлссон.

На виборах 1991 року соціал-демократи програли й опинилися в опозиції до 1994 року, коли після виборів вони знову повернули свою владу. 1996 року наступником Інгвара Карлссона став Йоран Перссон.

Після виборів 1998 року соціал-демократи формують більшість разом із Лівою партією та Партією зелених.

Партія прагне сформувати суспільство, яке засноване на ідеалах демократії, рівності всіх людей перед законом, на рівних свободах, у тому числі й на економічній свободі. Мається на увазі, що демократія в односторонньому порядку зможе впливати на стосунки людей, економіку та державу. Водночас значна увага приділяється профспілкам, політкоректності, соціальним програмам.

• Список прем'єр-міністрів Швеції

• (рос.) Алан Карлсон, «Шведский эксперимент в демографической политике: Гуннар и Альва Мюрдали и межвоенный кризис народонаселения». — М.: ИРИСЭН, Мысль, 2009. — 312 с. — ISBN 978-5-91066-030-8, ISBN 978-5-244-01120-3.