Спаська, 1/2

Кам'яни́ця Олекса́ндра Бала́бухи (кам'яни́ця Семче́вського) — житловий будинок із крамницями, розташований на розі Спаської і Костянтинівської вулиць, що на Подолі у Києві.

Спаська, 1/2

50°27′53″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Київ
Тип будівля
Стиль класицизм
Архітектор Людвік Станзані
Дата заснування 1836
 Медіафайли у Вікісховищі

За визначенням дослідників, кам'яниця — помітний зразок київських споруд доби класицизму[1].

Постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 6 вересня 1979 будинок внесли до державного реєстру нерухомих пам'яток національного значення (охоронний номер 881)[2].

Історія ділянки

На початку ХІХ сторіччя найбільшими приватними будинками на Подолі були кам'яниці золотаря Самсона Стрельбицького, Пилипа Лакерди, будинок Назарія Сухоти[3].

Кількома подільськими будинками володіла родина київських заможних купців Балабухів. Зокрема Микола Балабух мав кам'яницю на сучасній вулиці Петра Сагайдачного, 27. Між 1799 і 1803 роками в садибі № 670 (за тогочасною нумерацією), що на розі Спаської й Костянтинівської вулиць, за 8,5 тисяч карбованців спорудив двоповерхову кам'яницю Олександр Балабуха[4].

Подільська пожежа 1811 року пошкодила будівлю. Залишки обгорілої кам'яниці простояли до 1830-х років. 1827 року братів Балабух звинуватили у продажі контрабандних товарів. Їхнє майно описали і продали з торгів. Зокрема виставили і садибу № 1/2. Її викупив останній київський війт Григорій Киселівський. За домовленістю війт обіцяв передати садибу зятю Олександра Балабухи — київському купцю третьої гільдії Г. Шелковському. Однак Киселівський не дотримався слова і привласнив ділянку. Після скасування Магдебурзького права у Києві і втраті своєї посади Киселівський у лютому 1836 року продав її М. Семчевському. Того ж року власник зніс залишки старої будівлі і на їхньому місці за проєктом архітектора Людвіка Станзані збудував новий двоповерховий будинок[5].

На першому поверсі розмістили крамниці, а на другому — помешкання. На початку ХХ сторіччя приміщення віддали під потреби народної чайної (міської опіки про народну тверезість), бібліотеки, читальні і шкіряної крамниці.

Близько 1922 року радянська влада націоналізувала будинок.

1977 року розібрали дворові споруди і дерев'яну галерею кам'яниці[1].

Архітектура

Двоповерхова, цегляна, потинькована, прямокутна у плані кам'яниця має вальмовий дах. Перекриття на першому поверсі коробові склепіння, на другому — пласкі на дерев'яних балках, а в льосі — півциркульні склепіння.

На першому поверсі розташовувалися п'ять кімнат, комора й сіни, на другому — сім кімнат і сіни. Опалювали будинок п'ять грубок. Під будинком і коморою були три льохи. Дах черепичний із жерстяними ринвами[6].

Оформлена у стилі класицизму. Фасади розчленовані міжповерховим карнизом і смугою фриза. Вхідні отвори і віконні прорізи на першому поверсі фланковані пілястрами і прикрашені архівольтами із замковими каменями й розетами. Вікна другого поверху прямокутні. Над ними сандрики на фігурних кронштейнах. Карнизи з модульйонами[1].

Антревольти оздоблені нехарактерними для класицизму розетами, виконаними у стилі української народної архітектури[1].

Примітки
  1. Кам'яниця на Спаській, 1/2, 2011, с. 1546.
  2. Перелік пам'яток культурної спадщини національного значення у Києві, 2015, с. 41.
  3. Історична топографія київського Подолу, 2003, с. 148.
  4. Історична топографія київського Подолу, 2003, с. 157, 199—200.
  5. Кам'яниця на Спаській, 1/2, 2011, с. 1545.
  6. Історична топографія київського Подолу, 2003, с. 157—158.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.