Садиба на Сагайдачного, 27

Сади́ба Мико́ли Бала́бухи (сади́ба родини Бала́бух) — комплекс, який складається з кам'яниці (№ 27) і будівлі колишнього заїзду (№ 27-А). Розташована на розі вулиць Андріївської і Петра Сагайдачного, що на Подолі у Києві.

Садиба на Сагайдачного, 27

50°27′38″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Київ
Тип будівля
Стиль класицизм
Архітектор Людвік Станзані

 Медіафайли у Вікісховищі

За визначенням дослідників, кам'яниця Балабухи (№ 27) — один із яскравих зразків доби класицизму, пам'ятка історичної забудови Подолу[1]. Споруда № 27-А — рідкісний приклад заїжджого двору кінця XVIII сторіччя, який вказує напрямок середньовічних подільських вулиць[2].

Постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 6 вересня 1979 року будинки внесено до обліку пам'яток архітектури (охоронні номери 883 і 884). Законом України № 574-VI від 23 вересня 2008 року заборонено приватизувати найважливіші пам'ятки культурної спадщини, зокрема й колишню садибу Балабухи[3].

Історія ділянки

Кам'яниця Балабухи

Особняк Балабухи

Історія садиби простежується з кінця XVIII сторіччя. З 1820—1830-х років ділянка належала відомій тоді родині київських кондитерів Балабух.

У 1830-х — 1840-х роках на замовлення Миколи Балабухи за проєктом архітектора Людвіка Станзані звели двоповерхий будинок. На території садиби розташовувались також три цегляні флігелі, фабрика з виготовлення сухого варення і кондитерська крамниця.

У другій половині ХІХ сторіччя до кам'яниці добудовано двоповерхову споруду з дерев'яною галереєю, яку розібрали у 1920-х роках.

Близько 1922 року радянська влада націоналізувала будинок.

Скульптурна група «Запорожці»

1981 року розпочали реконструкцію садиби. Тоді ж повернули галерею. У кам'яниці, як подарунок від запоріжців до 1500-річчя міста, облаштували кафе «Запоріжжя». Запорізькі художники розробили дизайн від одягу для офіціантів і метрдотелів до серветок, скатертин, посуду і гобеленів («Старий Київ», «Козак Мамай»). «Запоріждерев» виготовив для кафе комоди, різбляні стільці і столи. У сквері перед кам'яницею встановили скульптурну групу «Запорожці» Леоніда Орленка[4].

Кафе відкрили у травні 1982 року, з нагоди ювілею міста. На урочистостях були присутні керівники міста.

На початку 1990-х років кафе «Запоріжжя» перетворили на один із перших в Києві ресторанів французької кухні «Casa Bella». Згодом у будівлі відновили ресторан «Старе Запоріжжя», який проіснував до 2017 року. У наступні роки приміщення займали також заклади громадського харчування різних власників.

Заїзд (кам'яниця Іщенка)

Заїзд збудований наприкінці XVIII сторіччя. Будівля — одна з небагатьох, яка збереглась після подільської пожежі 1811 року. Розташована у глибині подвір'я уздовж зниклої середньовічної вулиці. На початку ХІХ сторіччя будівлю капітально перебудували[2].

Належав київському срібляреві Олексієві Іщенкові[5]. Згодом споруду придбав Семен Балабуха, який перетворив її на флігель[2].

1982 року здійснили реставраційні роботи, відновили класицистичний вигляд будівлі, але водночас перепланували її інтер'єри. Поруч бруківкою позначили напрямок середньовічного шляху[2].

Станом на початок ХХІ сторіччя, у будівлі заїжджого двору містилось кафе[1].

Виробництво сухого варення

Родина Балабух зажила слави виробників найвідомішого тоді сухого варення. Дослідник ХІХ сторіччя Микола Закревський стверджував, що київське варення, нібито, подавали ще 1386 року на весільному бенкеті у великого князя литовського Ягайла і польської королеви Ядвіги[6].

Близько 1797 року міщанин Подолу, майбутній бургомістр Семен Семенович Балабуха (1771—1853) почав виготовляти цукати, які згодом стали відомими на всю країну і навіть подавались до імператорського столу. Цій справі він присвятив 56 років свого життя. Батькову справу продовжив Микола Балабуха. У своїй садибі він облаштував фабрику з виготовлення сухого варення і кондитерську крамницю. Окрім того, підприємець відкрив крамницю «Київське варення Балабухи» у приміщенні міської думи на Хрещатику. На початку ХХ сторіччя між нащадками Семена Балабухи точилась війна за право ексклюзивного виготовлення і продажу варення[2][7].

Архітектура

Заїзд (кам'яниця Іщенка)

Особняк Балабух. Двоповерхова, цегляна, потинькована, прямокутна у плані споруда має напіввальмовий дах і бляшані покриття.

Кам'яниця, зведена за типовим (зразковим) проєктом, оздоблена у стилі класицизму. Пофарбована у жовтий колір, традиційний для цього стилю. Деталі виділені білим кольором[8].

Вузький чоловий фасад вирішений у простих формах. Перший поверх прикрашено рустованими квадрами. Вікна і двері оздоблено клинчастими перемички і замковими каменями.

Аркові двері на другому поверсі фланкують вікна з лиштвами, сандриками і ліпленням.

Фасад ритмічно членують руст, гурт,  архітрав і карниз значного виносу.

Галерея прикрашена шістьма колонами доричного ордера[8].

Заїзд. Одноповерхова, цегляна, тинькована, прямокутна у плані споруда має двосхилий дах, бляшані покриття, пласкі перекриття. Підвали склепінчасті. Три цегляні ґанки облаштовані з кованою огорожею.

Архітектура вирішена у стилі класицизму.

Спрощені фасади прикрашені рустом. Споруда увінчена тягнутими карнизами[2].

Над прямокутними віконними прорізами розміщені прості сандрики[2].

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.