Спітцер (космічний телескоп)

Космічний телескоп «Спітцер» (перша назва Space Infrared Telescope Facility, SIRTF), (англ. Spitzer; код обсерваторії «245») космічний апарат наукового призначення, запущений НАСА 25 серпня 2003 року (за допомогою ракети «Дельта») і призначений для спостереження космосу в інфрачервоному діапазоні. Став четвертим і останнім апаратом із серії «Великі обсерваторії» (англ. Great Observatories). Припинив свою роботу 30 січня 2020 року[1].

Космічний телескоп «Спітцер»
Загальна інформація
Інші назви Space InfraRed Telescope Facility (SIRTF)
Код NSSDC 2003-038A
Організація NASA / JPL / Каліфорнійський технологічний інститут
Виготовлено з участю Lockheed Martin
Ball Aerospace
Дата запуску 25 серпня 2003
Тривалість місії заплановано від 2.5 до 5 років,
фактично 6 років, 5 місяців, 6 днів
Маса 950 кг
Тип орбіти Геліоцентрична
Орбітальний період 1 рік
Розташування обертається навколо Сонця
Тип телескопа Річі-Крітьєн
Довжина хвилі від 3 до 180 мікрометрів
Діаметр 0.85 м
Фокальна відстань 10.2 м
Інструменти
IRAC інфрачервона камера
IRS інфрачервоний спектрометер
MIPS детектор далекого інфрачервоного випромінювання
Зовнішні посилання
Інтернет-сторінка http://www.spitzer.caltech.edu/

Саме в інфрачервоній (тепловій) області знаходиться максимум випромінювання слабосвітної речовини Всесвіту — тьмяних остиглих зірок, позасонячних планет і гігантських молекулярних хмар. Інфрачервоні промені поглинаються земною атмосферою і практично не потрапляють з космосу на поверхню, що робить неможливою їхню реєстрацію наземними телескопами. І навпаки, для інфрачервоних променів прозорі космічні пилові хмари, які приховують від нас багато цікавого, наприклад, галактичний центр.

За існуючою в НАСА традицією, телескоп було перейменовано після вдалого випробування 18 грудня 2003 року. На відміну від попередніх випадків, ім'я для SIRTF було обране не науковцями, а внаслідок обговорення широкою громадськістю. В результаті телескоп було названо на честь Лаймана Спітцера (Lyman Spitzer), одного з найславетніших астрофізиків 20-го сторіччя.

Дослідження

Область зореутворення W5 в сузір'ї Кассіопея. Інфрачервона фотографія, зроблена телескопом «Спітцер»

Космічний телескоп «Спітцер» вперше зафіксував достатньо світла від планет поза нашою сонячною системою, відомих як екзопланети, аби ідентифікувати молекули в їхніх атмосферах.[2] «Спітцер» зміг виділити спектри із слабкого світіння двох планет за допомогою прийому, відомого під назвою «вторинне затемнення». За цим методом — вперше використаному «Спітцером» в 2005 році, щоб безпосередньо виявити світло від екзопланети — за так званою прохідною планетою ведеться спостереження під час її проходження за своєю зіркою, коли вона тимчасово зникає з нашого земного поля зору. Вимірюючи перепад в інфрачервоному світлі, яке виникає, коли планета зникає, «Спітцер» може зафіксувати випромінювання, що йде саме від планети. Цей прийом працюватиме лише в інфрачервоному діапазони, в якому планета яскравіша, ніж у видимих хвилях, і чітко помітна поряд зі сліпучим сяйвом своєї зірки.

Оскільки телескоп працює в інфрачервоному діапазоні, його температура має бути близька до абсолютного нуля, бо, якщо телескоп нагріється, його детектори вже не будуть працювати. Тому телескоп було обладнано контейнерами з рідким гелієм, який охолоджував телескоп майже до абсолютного нуля — 5,5 К. Запланований номінальний термін роботи дорівнював 2,5 рокам з можливим подовженням до п'яти чи трохи більше років, аж поки не вичерпається весь бортовий запас гелію.
8 травня 2009 року з'явилася інформація, що запаси рідкого гелію буде вичерпано 12 травня[3]. 15 травня гелій таки скінчився і перестали працювати два з трьох приладів телескопа — інфрачервоний спектрограф (IRS) та детектор далекого інфрачервоного діапазону (MIPS). Модуль інфрачервоної камери (IRAC) продовжував працювати[1].

Див. також

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.