Станіслав Ігнацій Віткевич

Народився у сім'ї художника, письменника, художнього критика Станіслава Віткевича (1851–1915). Отримав домашню освіту в батьківському маєтку в Закопаному, ріс у колі артистів, художників, письменників. З дитинства дружив із Каролем Шимановським та Броніславом Малиновським, супроводжував останнього в його етнографічній експедиції до Океанії (1914). Брав участь у Першій світовій війні як російський підданий, був у Петрограді під час Жовтневого перевороту. Побачене в ці роки вирішальною мірою визначило матеріал, сюжетику, авторську позицію в творах Віткевича.

1925 року взяв псевдонім Віткацій, критично переглянув зроблене ним раніше як у словесності, так і в живописі. В 1930-і роки творчо експериментував із наркотиками, зокрема вживав мексиканський пейотль. Півтора десятка років, які виявилися останніми, були для Віткевича часом надзвичайного творчого піднесення, навіть свого роду вибуху. Разом із Бруно Шульцом і Вітольдом Ґомбровичем Віткацій позначив передній край художньо-літературних пошуків у Польщі міжвоєнного двадцятиріччя. 5 листопада 1935 року відзначений Золотим академічним лавровим вінком за «видатну літературну творчість».[3]

З початком Другої світової війни Віткевичу не вдалося записатися до війська (через вік і стан здоров'я), тому він вирушив на схід, опинившись у селі Великі Озера (тепер Рівненська область, а на той час — східна околиця Польщі). Коли 18 вересня з'явилася інформація про напад СРСР на Польщу, Віткевич учинив самогубство. Наступного дня його поховали на місцевому цвинтарі.

1985 року на рішенням ЮНЕСКО було відзначено 100-річчя з дня його народження, а 12 квітня 1988 року, за вимогою польської громадськості, прах Віткевича було перепоховано в Закопаному.

Творчість Віткевича важко класифікувати, але найближче вона пасу́є до експресіонізму, нерідко вона зближується з сюрреалізмом. Багато в чому його творчість є близькою за духом до Кафки, хоча без явного песимізму. Можна вважати Віткевича попередником театру абсурду. Його твори відрізняє не тільки дивина й витонченість, а й прагнення відобразити нові реалії, нові підходи науки і техніки, їх вплив на образ людини.

Низки творів Віткевича мають прямий стосунок до наукової фантастики, переважно соціальної. Найвідомішими з фантастичних творів автора є романи "Прощання з осінню" (пол. Pozegnanie jesieni) (1925) та "Ненаситність" (пол. Nienasycenie) (1930).

• 
  Спокушення святого Антонія (1921-1922)
• 
  Портрет Міхала Хороманського (1928)
• 
  Портрет Юліана Тувіма (лютий 1929)
• 
  Портрет Стефанії Тувім (лютий 1929)
• 
  Портрет Нени Стахурської (1930)
• 
  Австралійський пейзаж
• 
  Автопортрет із самоваром

• Віткевич Станіслав Іґнацій // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Стаття про Віткевича на culture.pl(пол.)
• Сайт, присвячений творчості Віткевича(англ.)
• Стаття про Віткевича (укр.)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Живопис on line(пол.)
• Сайт, присвячений Віткевичу(пол.)
• Творчість Віткевича(пол.)
• Виткевич и Бруно Шульц(рос.)
• Музей Віткевича у Великих Озерах
• Творчість Віткевича у «Энциклопедия фантастики. Кто есть кто / Под ред. Вл. Гакова». — Минск: Галаксиас, 1995. (рос.)
• Станіслав Віткевич в «Енциклопедії наукової фантастики» за редакцією Пітера Нікколза, Джона Клюта та Дейва Ленґфорда (англ.)