Станіслав Бараньчак

Станіслав Бараньчак (пол. Stanisław Barańczak; нар. 13 листопада 1946(19461113), Познань пом. 26 грудня 2014, Ньютонвілл, США) — польський поет, літературний критик, перекладач поезії, один із найважливіших творців Нової хвилі, діяч Комітету Захисту Робітників. Творив під псевдонімами: Barbara Stawiczak, Szczęsny Dzierżankiewicz i Feliks Trzymałko.

Станіслав Бараньчак
пол. Stanisław Barańczak
Народився 13 листопада 1946(1946-11-13)[1][2][…]
Познань, Польська Народна Республіка[1]
Помер 26 грудня 2014(2014-12-26)[2][1][…] (68 років)
Ньютонвіллd, Міддлсекс, Массачусетс, США
·хвороба Паркінсона
Поховання Маунт Оберн
Країна  Польща
Діяльність поет, перекладач, письменник, літературний критик, викладач університету, профспілковий діяч, критик
Галузь fictiond
Alma mater Університет імені Адама Міцкевича у Познані
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Знання мов польська[2]
Заклад Гарвардський університет і Університет імені Адама Міцкевича у Познані
Членство Польське наукове товариство на чужиніd і Асоціація письменників Польщі
Посада головний редактор
Партія Польська об'єднана робітнича партія
Мати Zofia Barańczakd
Брати, сестри Małgorzata Musierowiczd
Нагороди

Грант Ґуґґенгайма

Премія Фундації ім. Косцєльських (1972)

почесний доктор Ягеллонського університетуd

Біографія

Станіслав Бараньчак народився в Познані в 1946 році. Його батьки, Ян Бараньчак та Софія Бараньчак, були лікарями. Сестра поета, Малгожата Мусерович, популярна польська авторка книжок для молоді. Станіслав Бараньчак у 1965 році закінчив ліцей, після чого розпочав вивчення полоністики в Університеті Адама Міцкевича у Познані. В 1968 році його дружиною стала Анна Брилка, яка також навчалася разом з ним на факультеті. Після закінчення навчання залишився в університеті як науковий працівник. Отримав ступінь доктора в 1973, його докторська дисертація була на тему поетичної мови Mirona Białoszewskiego. Підчас роботи на університеті займався літературною критикою. Публікувався у багатьох літературних журналах — «Nurt» (1965-75), «Odra» (1967-75), «Twórczość» (1968-76). Був автором маніфестів (серед них «Nieufni i zadufani»). Велику частину творчого доробку Станіслава Бараньчака займає перекладацька діяльність з англійської, російської і литовської мов. Поет за часів Польської Народна Республіка був активним опозиційним діячем. У 1976 належав до засновників Комітету Захисту Працівників, саме цей комітет відіграв істотну роль у боротьбі за державну демократію. Через свою опозиційну діяльність від 1977 його твори були заборонені до друку, цього ж року був звільнений з роботи. У 1980 в результаті інтервенції «Солідарності» Бараньчак повернув собі посаду в Познанському Університеті, а також отримав право на друк своїх текстів. У березні 1981 виїхав до Сполучених Штатів Америки з лекціями про польську літературу. Після введення воєнного стану на території Польщі, його повернення до країни виявилося неможливим. Залишився в США, де на факультеті славістики у Гарвардському Університеті викладав польську літературу. Не дивлячись на те, що мешкав на іншому континенті, підтримував постійний контакт з Польщею, публікувався у польських журналах, газетах, свої тексти вміщав також в зарубіжній пресі. У 1987 назначено йому престижну стипендію American Council for Learned Societie, а в 1989 Guggenheim Foundation[недоступне посилання з липня 2019]. В останні роки свого життя Станіслав Бараньчак проживав разом з родиною в Newton-ville в штаті Массачусетс.

Творчість

Він дебютував у журналі «Odra» в 1965 році з віршем «Przyczyny zgonu». І вже у 1968 році опублікував свою першу збірку віршів під назвою «Korekta twarzy[недоступне посилання з липня 2019]». Поезія Станіслава Бараньчака поєднує в собі безліч літературних традицій: стилістику бароко, романтичний образ ліричного героя і разом з тим авангардний підхід до написання вірша, який виявлявся у філософії лінгвістичної поезії покоління'56. Поет представляє так звану лінгвістичну течію польської «Нової хвилі».

Лінгвістична поезія

Термін «лінгвістична поезія» вживається у польській літературознавчій традиції на означення творчості Е. Бальцежана, 3. Бєньковського, М. Бялошевського, В.Вірпши, Т. Карповича. Поняття «лінгвістична течія» — щодо Ст. Бараньчака і Р. Криницького (познанське крило «Нової хвилі»), «лінгвістична школа» охоплює ці два покоління. Лінгвістичною вважається така поезія, в якій мова стає не лише «будівельним матеріалом» вірша, але й суб'єктом чи об'єктом зображення. Таким чином поезія стає алюзійною, асоціативною, з великою кількістю прихованих змістів. Вихідним пунктом мовної філософії лінгвістичної школи було твердження, що поезія є найповнішою актуалізацією семантичного потенціалу мови (здатності до багатозначності, яка проявляється не багатстві сенсу, а у найбільшій сполучуваності слів). Внаслідок цього, головною метою поетичної діяльності є впровадження слова у стан аргументованої полісемії, а особливо, виявлення у слові парадоксальних значень, що не збігається з його «першим» значенням. Лінгвістична поезія розвивалася в опозиції до сучасних їй напрямків, але у тісному зв'язку із тенденціями кризи мови, виявленими у театрі абсурду. Алогічна і статична мова стає предметом зображення, основною поетичною реальністю. Поети-лінгвісти критикують мову, як власне систему, що служить комунікації, мову як недосконалий засіб вираження думки. Основним методом, який вони використовують є спостереження і експеримент над словом на всіх рівнях: у реченні, фразеологічних сполуках, у слові як окремій одиниці, на морфологічному і фонетичному рівнях (пошук несподіваних значень при зіставленні слів подібним морфемним або фонетичним складом). Мова, згідно з поглядами «лінгвістичних» поетів, або компрометується і пародіюється, або «ламається» згідно з вимогами процесу спілкування. Лінгвісти найчастіше використовують вільний вірш. На відміну від римованого вірша, в ньому структуротворчим елементом виступають власне ті художні прийоми, що базуються на порушенні норми вживання мовних одиниць. Для Покоління'56 це омонімічна гра і гра з виразами, що мають затерту етимологію, а власне з фразеологізмами. Серед улюблених лінгвістами прийомів — парадокси, антитези, перифрази, звукові повтори. Деякою мірою притаманний лінгвістичній поезії і консептизм. Поезія Покоління'56 стала основною «спадщиною», яку прийняло молоде покоління — лінгвістичне крило «Нової хвилі». З грудня 1981 року поет був змушений творити в еміграції. І тема вигнання, як універсальна проблема, з'явилася у поетичних томах «Atlantyda» та «Widokówka z tego świata». Особливою для автора стала збірка «Dziennik poranny», він вважав її за власний дебют. У ній були надруковані всі вірші зі збірки «Jednym tchem». Герой збірки «Dziennik porannу» це романтичний поет, який мріє про революційне перетворення світу. «Поет-герой», який вірить в силу поетичного слова. Героїзм його віршів це гідне життя, та можливість сказати «ні». Наступні збірки, можна назвати інтимною лірикою «Ja wiem, że to niesłuszne», «Tryptyk z betonu, zmęczenia i śniegu», тому що всі вірші є автобіографічними, всі дати, прізвища, конкретика говорять про це. У той час, все частіше з'являється теза про необхідність етики у літературі: «Nigdy naprawdę nie marzyłem, nigdy nie żarły mnie wszy, nigdy nie zaznałem prawdziwego głodu, poniżenia, strachu o własne życie: czasami się zastanawiam, czy w ogóle mam prawo pisać.» Найбільш автобіографічними виявилися томи написані у роки еміграції в Америці. Позиція емігранта, викинутого з дотеперішнього простору публічної активності, спричинила, що поет почав затверджуватися у власній самотності. Роздуми над проблемою самотності піднімаються не тільки відносно еміграційних реалій, але також в метафізично-релігійному контексті. Введення релігійної теми по 1981 (бо про метафізику можна було говорити вже раніше) є істотним novum в творчості Бараньчака. Особливо в «Widokówce z tego świata» видимий є процес закорінення в Transcendencji. У віршах сильно підкреслене протиставлення «Ja-Ty», що вказує на потребу особистої зустрічі з Богом.

Перекладацька діяльність

Найвизначніший перекладач другої половини XX століття не тільки англомовної поезії польською мовою, а також польської поезії на англійську мову. (Зокрема, поезія Елізабет Бішоп, Вільяма Блейка, Емілі Дікінсон, Джона Донна, Ендрю Марвела, Роберта Фроста, Едварда Герберта, Джорджа Герберта; польська поезія 70-80-х років XX століття, вірші Віслави Шимборської (разом з Клер Каванаг)); він перекладав також російських поетів польською мовою (вірші і поеми І.Бродського і поезія О.Мандельштама). Займався також критикою перекладу: «Ocalone w tłumaczeniu. Szkice o warsztacie tłumaczenia poezji». Його збірка «Chirurgiczna Precyzja» («Хірургічна точність») у 1999 році була відзначена літературною премією «Nike» («Ніке»).

Примітки

Джерела

  • Marian Stala: Chwile pewności: 20 szkiców o poezji i krytyce. Kraków: Znak, 1991, ss. 180-192. ISBN 8370061036.
  • Stanisław Stabro: "Poeta odrzucony". Kraków: Wydawnictwo Literackie, 1989, ss. 229-249. ISBN 8308019412.
  • Stanisław Barańczak: "Wiersze zebrane". Kraków: Wydawnictwo a5, 2007. ISBN 8385568840.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.