Стебловський Володимир Васильович

У 1934 році Володимир Стебловський, випускник режисерського факультету Харківського музично-драматичного інституту, вирішує зайнятися адміністративною роботою, і в 28 років стає заступником директора Театру ім. Івана Франка. В ті роки він підтримував дружні стосунки з багатьма діячами українського театру, дружив з видатним театральним режисером і актором Гнатом Юрою. З наказу наркома освіти УРСР від 15 листопада 1934: «Наркомос відзначає, що театр імені І. Франка, який перетворено на столичний, зумів організовано провести підготовку до відкриття столичного сезону». Цим наказом премійовано, зокрема, директора та художнього керівника театру Г. Юру і заступника директора В. Стебловського.[2]

З 1939 до 1941 року був директором Київського театру музичної комедії, який згодом став театром оперети. Після одруження на примадонні тодішньої Київської оперети Ользі Юровській сім'я Володимира продовжила творчу династію. У 1944 році у них народилась донька Тетяна, яка згодом стала відомою українською актрисою, народною артисткою України.

За інформацією Михайла Захаревича Володимир Васильович працював заступником директора та директором-розпорядником у Театрі ім. І. Франка у три різні, але дуже відповідальні періоди. Друга зустріч з колективом — період війни. Третя — початок 1960-х років. З наказу по управлінню в справах мистецтв при РНК УРСР від 4 листопада 1944: «Після визволення Радянської України від фашистської окупації мистецькі заклади організовано повернулись на батьківщину, де відновили свою діяльність. За добру роботу в справі збереження та реевакуації мистецьких закладів УРСР оголошую подяку і преміюю…». Прізвище В. Стебловського тут — одне з перших.[2]

Багато років Володимир Васильович очолював Київський театр російської драми ім. Лесі Українки.

В період його керівництва театром зі сторони Спілки письменників мав місце знаменитий «погром» спектаклю Леоніда Вікторовича Варпаховського «Біла гвардія», а директор як тільки міг намагався відстояти ту легендарну постановку. При ньому в 1950-ті роки в Російську драму прийшло знамените зоряне покоління: Ірина Молостова, Ада Роговцева, Сергій Філімонов та ін.

«Улюбленим виразом Володимира Васильовича була фраза „Якщо хочеш зробити людині зло, довго подумай і не зроби. Якщо хочеш зробити добро, зроби, не думаючи“, — згадує його донька Тетяна Стебловська, — Він казав, що висловлювання Станіславського „театр починається з вішалки“ — для глядачів, а для акторів — „театр починається з керівника“. При цьому батько стверджував, що чільна роль у театрі належить художньому керівникові. А він, як директор, зобов'язаний забезпечити художньому керівнику відповідну творчу обстановку. Батько ніколи себе не випинав і не ставив у привілейоване становище. Головна якість тата — його величезна любов до артистів. Він намагався все зробити, щоб зменшити їх побутові проблеми, допомогти, підтримати у важку хвилину. Він дуже дорожив дружбою, відносинами з багатьма чудовими особистостями».

• Велика родина Тетяни Стебловської
• Директорська донька
• Улыбнись и пой! Прима оперетты Ольга Юровская отметила бы 100-летие со дня рождения / Анатолий Железный(рос.)